Хуан Рамон Хіменес. Не було нікого...

Не було нікого...

— Не було нікого. Вода.
— Нікого? Вода не є кимось?
— Немає нікого. Вона
є квіткою. — Квітка — ніхто?

— Ніхто. Вона була вітром.
— Хіба вітер — ніхто?
— Немає нікого. Ілюзія.
— А ілюзія не є кимось?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Рамон Хіменес. Я не повернуся

Я не повернуся

Я не повернуся. І ніч
мовчазна і спокійна
колисатиме світ
у промінні самотнього місяця.

У  вікно це розчахнене
після зникнення мого тіла,
за моєю душею шукаючи,
увійде свіжий вітер.

І не знаю, чи буде хтось
у відсутності цій подвійній
чекати й леліяти спогади
у сльозах та із ніжністю.

Та залишаться зорі і квіти,
легкі зітхання й надії,
і кохання в алеях тихих
під зеленим склепінням.

І розіллюсться знову
звуки цього піаніно,
але в тиху ніч за вікном
не порине погляд замислений.

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Рубен Даріо. Вечір тропіків

Вечір тропіків

Тут вечір — печально-сірий.
Море стає оксамитовим,
і небо, сумом повите,
глибшає.

Здіймається стогоном гіркість
безодні раптово розчахненої.
І, чуючи співи вітру,
хвиля плаче.

Хиткі скрипалі туману
прощають мируще світило.
А з пінної білі злинає:
Помилуй!

У небесах розливається
нез’ясненна гармонія,
і вітер відносить печальну
пісню моря.

Із горизонту, мов з горну,
лунає дивна симфонія —
ніби голос гори
вібруючий і глибокий.

Ніби звучить Невидиме...
Ніби зринає у вітер
дикого лева жахливе
ревіння.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. «Помилуй!» — «Miserere mei, Deus», псалом 50, покладений на музику італійським композитором Грегоріо Аллегрі ймовірно в 1630-ті роки.

Рубен Даріо. Монтевідео

Монтевідео

Монтевідео, срібна чара кована,
в якій краси виборної — по вінця.
Під небом чарівним земля обіцяна,
квітина між містами, сад казковий.

Прославлені в віках твої герої.
Ла-Плата досі добре пам’ятає
славетні чини, й лілії вінчають
і пастухів твоїх, й кентаврів-воїв.

Та скарб твій справжній, музика і грація,
утілені у плоть, аристократія
божественна краси, правдиві ружі

твого народу — то твоє жіноцтво,
Монтевідео. Це й твоя корона,
й поезія, що живить твою душу!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Монтевіде́о — столиця і найбільше місто Уругваю, розташоване на північному березі Ріо-де-ла-Плата, рукава Атлантичного океану, який відділяє південне узбережжя Уругваю від північного узбережжя Аргентини.

Октавіо Пас. Перехід

Перехід

Тендітніша
                      за уста
за краплину води
                               за повітря

Твоє тіло є власним... відбитком.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Написано біля блакитної квітки

Зі збірки «Ягуар і місяць» , 1959


Написано біля блакитної квітки

«Не наважуюсь окреслити крило колібрі,
аби пензель не зашкодив
його маленькій свободі».

                                                 Пам’ятай,
можновладцю, це одкровення майстра,
коли писатимеш закони для слабких.

                                 Дослухайся,
дівчино, цього рече́ння гончара,
коли мої губи наблизяться.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Про збірку «Ягуар і місяць»

Збірка Пабльо Антоніо Куадри «Ягуар і місяць» («El Jaguar Y La Luna») вийшла у Манагуа 1959 року. Її назва відсилає нас до латиноамериканських легенд, персонажем яких часто виступає ягуар — найбільший і найпотужніший хижак сельви. Поширеним сюжетом цих легенд є історія про те, як місяць ховає ягуара від мислився, котрий хоче його вбити. Ось одна з них: http://www.bibmondo.it/att/luna/doc/fav3-es.html.

Автор власноруч проілюстрував поезії збірки графічними зображеннями, у яких відтворив малюнки на стародавній індіанській кераміці. Кожна поезія ніби оповідає історію, що стоїть за малюнком.

Куадра писав:
«Ця поетична збірка є дуже оригінальною, „аборигенною“ і особистою. Її безпосереднім джерелом є не література, а живописні форми наших малюнків на доколумбійській кераміці».
«Es el libro de poemas más original, aboriginal y mío. Está arrancado directamente no de lo literario, sino de las formas pictóricas de nuestros dibujos en cerámicas precolombinas».


Октавіо Пас. Галузка

Галузка

На вершечку сосни співає
птаха, старанно-старанно,
тремоло трелі вінчає.

Виструнчилася стрілою,
серце між крил тріпоче,
росхлюпується з власним голосом.

Маленька тріска — ця птаха,
що згоряє без залишку
у ноті жовто-гарячій.

Підводжу очі: нічого.
Лише тиша німотна
і галузка надломлена.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. До мого рідного міста

До мого рідного міста 
                                                         Місто рідне сумне,
                                                         учорашній володар морів
                                                                       Жозе-Маріа де Ередіа

Дідів моїх закутина шляхетна,
твої провулки навертають пам’ять
до тих далеких, осяйних і темних
часів преславних шпаги і хреста.

Але поглянь: навкруг буяє зело,
суворі мури геть позацвітали
і відпливли назавжди каравели...
Добі пригод немає вороття!

Геройське у часи колоніальні,
звитяжними пишалось ти синами —
був орлім, не щуровим їхній літ;

тепер же сіре, нечупарне й притхле
ти збуджуєш зворушення і ніжність
мов пара дряглих, стоптаних чобіт.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки
Поезію присвячено колумбійському місту Картахена, де народився її автор. На ілюстрації — пам’ятник поетові у Картахені.
Хосе Маріа Ередіа (1803–1839) — кубинський поет, один з засновників латиноамериканської романтичної школи.