Зі збірки «Сто сонетів про кохання», 1959
XL
Зеленою була тиша...
Зеленою була тиша, і світло було вологим,
а місяць червень тремтливим, наче метелик,
і у господі Півдня, від моря та від каміння,
ти, Матильдо, пройшла, перетинаючи полудень.
Ішла із важким оберемком іржаво-жовтого квіту,
того, що південний вітер куйовдить і забуває,
а твої досі білі, та від солі усежерущої
порепані руки зривали сухостійні піщані трави.
Я люблю твої чисті дари, і шкіру мов теплий камінь,
і жертовну беззахисність нігтів на пальцях промінних,
і уста твої, такі багаті, такі щедрі на радощі,
та для мого будинку, який сусідить з безоднею,
прошу тебе, подаруй мені вистражданий лад мовчання,
велике морське шатро, на піску позабуте.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Зеленою була тиша...
а місяць червень тремтливим, наче метелик,
і у господі Півдня, від моря та від каміння,
ти, Матильдо, пройшла, перетинаючи полудень.
того, що південний вітер куйовдить і забуває,
а твої досі білі, та від солі усежерущої
порепані руки зривали сухостійні піщані трави.
і жертовну беззахисність нігтів на пальцях промінних,
і уста твої, такі багаті, такі щедрі на радощі,
прошу тебе, подаруй мені вистражданий лад мовчання,
велике морське шатро, на піску позабуте.
