На тлі решти творчості Федеріко Гарсії Льорки, особливо коли розглядати не лише його поезію, але і драматургію, цей поетичний цикл може
здатися дивним — адже поет завжди ставиться до Жінки з ніжністю і співчуттям, її
доля, щаслива і сумна, героїчна і трагічна, є одним із лейтмотивів його
творчості. Перед багатьма поезіями Льорки стоять присвяти жінкам, з якими його
пов’язували теплі дружні стосунки, і навіть маленьким дівчатам — донечкам
його друзів, із котрими він спілкувався і товаришував із тою всепоглинаючою, іскристою
і сповненою ентузіазму радістю, яка була самою його природою і про яку із таким
захопленням розповідали усі, хто його знав.
І раптом жіночий образ стає грубим, відразливим, вульгарним,
а тон поета — різким і іронічним. Та якщо звернутися, приміром, до циклу «Поет
у Нью-Йорку», усе стає на свої місця. Адже, чутливий до усього чистого і
прекрасного, Льорка так само ясно бачив і жорстоку потворність, виродливість сучасного
світу, і говорив про неї із силою і відвертістю справжнього поета. «Ерос із тростиною»,
осучаснене кохання, що втрачає свою духовну сутність, замінюючи її пристрастю
жадань і плоті. І лише одна поезія цього циклу, присвячена великому драматургові
Лопе де Вега, — «Серенада» —
повертає нас до краси первинної і чистої жіночності, контрастом із рештою
поезій циклу іще різкіше виявляючи їх ідею.
