Зі збірки «Книжка віршів»
НОКТЮРНИ
I
(Буває,
у нічному безгомінні...)
Буває, у нічному безгомінні
над клавішами мріють твої руки,
білим метеликом літають над лелією,
зриваючи гучні прозорі звуки,
і, простягаючи з вікна довгасті тіні
і стьожки світла кладучи на килим,
в кімнату ллється місячне проміння,
а ноти наділяють думку крилами,
й вона летить... за океан...
Кастилія,
готичний замок, плющ на древніх мурах,
замшілих за віки, і ми з тобою
коло вікна застигли у спокої
і дивимось, як серед тіней хмурих
вмирає день і трави тонуть в росах,
я — твій, сеньоро, паж ясноволосий,
і коли залу поглинає темрява
і вогнище хитке золотить меблі,
ми дивимось на себе, усміхаємось,
а вітер зовні плаче і зітхає!
. . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .
Як легко розправляють крила мрії,
коли над клавішами твої руки мріють!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Libro de versos»
NOCTURNOS
I
(A veces, cuando en alta noche...)
A
veces, cuando en alta noche tranquila,
sobre
las teclas vuela tu mano blanca,
como
una mariposa sobre una lila
y al
teclado sonoro notas arranca,
cruzando
del espacio la negra sombra
filtran
por la ventana rayos de luna,
que
trazan luces largas sobre la alfombra,
y en
alas de las notas a otros lugares
vuelan
mis pensamientos, cruzan los mares,
y en
gótico castillo donde en las piedras
musgosas
por los siglos, crecen las yedras,
puestos
de codos ambos en tu ventana
miramos
en las sombras morir el día
y subir
de los valles la noche umbría,
y soy
tu paje rubio, mi castellana,
y
cuando en los espacios la noche cierra,
el
fuego de tu estancia los muebles dora,
y los
dos nos miramos y sonreímos
mientras
que el viento afuera suspira y llora!
. . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
¡Cómo
tendéis las alas, ensueños vanos,
cuando
sobre las teclas vuelan sus manos!
Когда в ночи…
Когда в ночи, во
мраке, светлой тенью
по клавишам твои
порхают руки,
порхают
мотыльками над сиренью,
с клавиатуры
обрывая звуки,
и, рассекая
темные просторы,
из окон льется
лунное сиянье
широкими потоками
сквозь шторы,
и на крылах
мелодии к иному
лечу я думой
берегу и дому,
к готическому
замку за морями,
чьи стены поросли
седыми мхами,
где, на окно
облокотясь, мы рядом
следим, как
умирает вечер хмурый,
густеющую тьму
встречая взглядом,
ты — госпожа, я —
паж твой белокурый,
и сумерки
заполоняют залу,
и золотит огонь
ее убранство,
и мы с улыбкой
смотрим друг на друга,
а ветер, плача,
мчится сквозь пространство!
. . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
Как вы крылаты,
вздорные мечты,
когда в ночи
парят ее персты!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Майи Квятковской)
Ще один український переклад цієї поезії, авторства В’ячеслава Стельмаха, опубліковано тут, у блозі видавництва «Макондо».
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар