Бунтарка
Хароне, не зійду на човен твій покірна.
Нехай під поглядом хмурного патріарха
зітхають, стогнуть, моляться сумирно
і плачуть инші тіні-сіромахи.
Я відлечу із піснею, мов жайвір,
і духом волі човен твій наповню,
і хвилі темних вод пройму пожаром,
мов глупу ніч раптова срібна повня.
Мертвущі позирки мене не залякають,
хай люті очі сподівання не плекають:
моя плавба тобі спокійно не мине.
І змучену, замерзлу, та нескорену,
коли до берега пристане човен,
мов варвар, на руках ти винесеш мене.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Lenguas de
diamante», 1919
Rebelde
Caronte:
yo seré un escándalo en tu barca.
Mientras
las otras sombras recen, giman o lloren,
y bajo
tus miradas de siniestro patriarca
las
tímidas y tristes, en bajo acento, oren,
yo iré
como una alondra cantando por el río
y
llevaré a tu barca mi perfume salvaje
e
irradiaré en las ondas del arroyo sombrío
como
una azul linterna que alumbrara en el viaje.
Por más
que tú no quieras, por más guiños siniestros
que me
hagan tus dos ojos, en el terror maestros,
Caronte,
yo en tu barca seré como un escándalo.
Y
extenuada de sombra, de valor y de frío,
cuando
quieras dejarme a la orilla del río
me
bajarán tus brazos cual conquista de vándalo.
Мятежница
На челн я твой
взойду мятежницей, Харон,
пусть тени
остальных неслышно точат слезы
иль тихо молятся,
боясь, чтоб чей-то стон
не породил в
глазах твоих немой угрозы.
Разбудит мертвый
челн мой дух живой и дикий:
как жаворонок в
нем я буду плыть и петь,
рассыплю, как
фонарь, я голубые блики
и воды мрачные
заставлю просветлеть.
Да, я мятежницей
взойду на челн Харона:
слезинки не
пролью и не издам ни стона,
как ни бесись,
старик, мой гордый нрав кляня,
нет, не принудишь
ты меня к повиновенью,
с челна я не
сойду сама покорной тенью,
как варвар — пленницу,
ты вынесешь меня.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Инны Чежеговой)
Немає коментарів:
Дописати коментар