Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про мертвого хлопчика

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

V
Ґазела про мертвого хлопчика
 
У Гранаді щовечора,
щовечора помирає дитина.
Щовечора вода спиняється
і говорить із друзями й рідними.
 
У мертвих — мошисті крила.
Прозорий і хмарний, два ві́три
фазанами злітають на вежі,
а день — ранений хлопчина.
 
В небі щезнув слід жайвориний,
як я вгледів тебе в гротах винних.
І розтали хмарки у долині,
коли ти захлинувся у річці.
 
Велет вóдяний впав на гори.
Круг долини — собаки та лілії.
У бузку моїх рук твоє мертве тіло
було архангелом стилости.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про гіркий корінь

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

VI

Ґазела про гіркий корінь

Існує корінь гіркий

і світ тисячі терас.

І найделікатнішій кисті

брами води не розбити.

Куди ти? Звідки? Куди?

Є небо тисячі вікон

 — поле битви воскових бджіл, —

і є корінь гіркий.

Гіркий.

Віддається в ступні

біль з того боку обличчя,

і свіжий стовбур болить

ночі допіру спиляної.

Гризи же свій корінь гіркий,

кохання, мій супротивнику!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Касида про темних голубиць

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Касиди»

IX

Касида про темних голубиць

По гіллі походжають лавровому

дві темнії голубиці.

Одна — сонце,

друга — місяць.

«Сусідоньки, — запитав я, —

де є моя могила?»

«На хвості у мене», — це сонце.

«В моїм горлі», — говорить місяць.

І я — мандрівник, по пояс
заглиблений у землицю,

побачив дівчину оголену

і дві снігові орлиці.

Одна з них другою була,

і ніким не була дівчина.

«Орлички, — до них промовив, —

де є моя могила?»

«На хвості у мене», — це сонце.

«В моїм горлі», — говорить місяць.

Я бачив на гілках лавра

дві нагі голубиці.

Одна з них другою була,

і обидві не були ніким иншим.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)