Люіс Карльос Льопес. Чверть години

Зі збірки «З мого містечка» (1908)

Чверть години
 
Журавель, клясичний садовий
журавель доїть вим’я цеброве.
А моя душа мріє нервово...
Мельниківно в картатій сукенці
 
й брилику, непевні денця
мають твої циганські очі —
наче прірви для мого серця,
крутиш мною, як хочеш.
 
Сперсь на кладку й смалю цигарки,
здається, спливають роки,
а ти все не йдеш... І щомить
 
захід сонця горить червоніше,
вже аж сипле приском, й у тиші
вечірній вода жебонить.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
Примітка. Еспанське слово cigüeña має два значення: це птах бусол (лелека), а також пристрій для підіймання води з криниці, який ми звемо журавлем.

Люіс Карльос Льопес. Літній вечір

Зі збірки «З мого містечка» (1908)

Літній вечір

Багатій є розбійником

Святий Іван Золотоустий

На сільському майдані

глибока і затишна тінява

запрошує до відрадного

супочину недільного.

Миршавий і недоладний,

голова до требника схилена,

дріботить усевладець громади,

люду темного і сумирного.

Дорога сутана аж сяє,

і вбогість ослячої стайні

не смутить його ні на мить.

А я стою при вікні й промовляю,

рушницю чистячи гайно:

«І що мені з нею робить?»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. З гарячої землі

Зі збірки «З мого містечка» (1908)

З гарячої землі

Смеркання напливає із-за обрію

хитливим маревом. Ніч підступає звільна,

із позіханнями. Старе сварливе море

безтямно спить у забутті морфійнім.

На все навколо млявість і прокволість

ллють вечора останні тихі відсвіти,

вечора ластівок над жовтим полем,

маленьких крабів і безжурних свірок.

Крила млина б’ють, кректячи, поклони

із тремором нервовим. А повз нього

пара волів ступає кроком мірним;

запряжені у віз, вони течуть дорогою,

несучи в погляді ласкавому і довгому

свою розслабленість меланхолійну.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Благовіст

Зі збірки «З мого містечка» (1908)

Благовіст

Уламок місяця, який уже не сяє,

лиш мріє несміливо. Десь на пристані

матроса спів, журливий і відчайний,

все запинається в тумані виннім.

Море із вигином його котячим

зневажене міцним майдану біцепсом;

воно шумить, на берег набігаючи,

із мірністю строфи олександрійської.

Я думаю про тебе, я кохаю

тебе все дужче, бо мене проймає

сум, бо з маленької дзвіниці лине

плач дзвоника, його квиління ніжне,

а жаби славлять зиму словом пишним

за альфабетом з однієї літери...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)