В інтерв’ю Євгена Сверстюка
прочитала такі його слова: «“Ні в одній країні брак самопошани так людей не
жер”, — це говорив зек Павло Грабовський, вічний зек».
Ось що розповідає про Павла Арсеновича
Грабовського Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/Грабовський_Павло_Арсенович.
Історія життя цієї людини справляє глибоке
враження, і не менше — її поезії. І, безперечно, Павло Грабовський
заслуговує на те, щоб стояти у перших рядах видатних борців за волю й
піднесення України, найшановніших, найзнаніших. Чому я майже нічого про нього не чула? У
шкільній програмі 80-х років його не було. Чи, може, я не пам’ятаю? Навряд, у
мене пречудова пам’ять на вірші. Я ж і досі пам’ятаю навіть «Наша армія червона
Стереже свого кордона, А в повітрі флот» :). У «вільній» Україні про нього не
говорять і творів його не видають, хоч, схоже, і вивчають у школах.
Створена Павлом Грабовським «Антологія
світової поезії», як я розумію, так ніколи і не була надрукована окремою книгою.
Про його величезний перекладацький доробок розповідав Михайло Москаленко у
«Нарисах з історії українського перекладу» (http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=192&Itemid=41):