Люіс Карльос Льопес. З баржі

Зі збірки «Складні почуття» (1909)

З баржі

Насмілься побачити себе оголеним.

                    Петер Альтенберг

Крізь квітку ілюмінатора

споглядаю, як судно відходить

в жовтий вечір, знімаючись з якора...

Повітря віддає дьогтем.

Місяць, проштрикнувши хмарку,

тремтить, мов вітрило над ботом.

Порившись у березі шпарко,

пес занурює у пісок морду.

Але бризки, в обличчя завіяні,
дьогтьовий запах від пристані
і ця надвечірня година

викликають, на моє здивування,
якесь атавістичне бажання
повторити песій учинок.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Чверть години

Зі збірки «Складні почуття» (1909)

Чверть години

Звільнися, Господи

Унамуно

Розслаблено-ніготно, неквапливо

на заході зіхає сірий вечір.

Дзвін бомкає повільно і сумливо,

майже приречено...

Зів’ялі, вицвілі пелюстки світла

над карбами сухоземлі старечими

навіюють лагідність і мрійливі

думки про втечу:

тепер би рушити у скит віддалений

із цими добрими провінціалами,

коли би не цей дзвін — ця жалібниця,

ця путь церковна, цей гостинець пилявий,

відкритий і для негра, і для білого,

а надто —  для убивці...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Передовсім

Зі збірки «Складні почуття» (1909)

Передовсім

Моя книжка, оця книжчина,

залишає гіркаве вражіння

і, подібно до мішанини

внутрішнього життя,

одночасно смердить гниттям

і пахтить польовою квітиною...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. На надбережжі

Зі збірки «Складні почуття» (1909)

На надбережжі

І я кажу: «Які речі, які речі!»

Мануель Сервера

Руде сонце палає, неначе у крематорії.

Серед глибокої тихомирної задуми вечора пропливає

із виглядом олімпійського супокою

пелікан.

Він перебирає лапами,

сповнений неперевершеної зневаги.

І, пародіюючи зарозумілість двоногого ссавця,

хапає бідну рибину та поглинає її.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. На пляжі

Зі збірки «Складні почуття» (1909)

На пляжі

Дивлюся, як люльку смалить
старий вовчара морський,
і мені корабель ввижається
із трикутним вітрилом.

Інше сонце побачити,

пізнати інші світи:

із кріслом своїм розпрощатися,

і відплисти!

Та я і далі стою у моря,
і лиш очі мені убирає обрій —
незбутній мій чин;

а сивий моряк мені оповідає,
картуза у руці тримаючи,
про Пекін...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)