Ісаро Андрес Селайета. Щастя

Щастя

Я аж горю через одне питання —
така цікавість мене взяла.
Я аж горю через одне питання —
така цікавість мене взяла.
 
Хто то стане, ай, хто то стане, кого називатиму «щастя моє»?
Яким буде, яким воно буде, яким воно буде, щастя моє?
 
Я аж горю через одне питання,
така цікавість мене взяла.
Я аж горю через одне питання,
така цікавість мене взяла.
 
Хто то стане, ай, хто то стане, кого називатиму «щастя моє»?
Яким буде, яким воно буде, яким воно буде, щастя моє?
 
Пахне літньою грозою, це певне,
Очей блакитних погляд ревний, запевне, запевне, запевне.
 
Нещодавно перетинало
людний майдан при моїх очах.
Нещодавно перетинало
людний майдан при моїх очах.
 
Куди верстає шляхи-дороги, гаптує стежку щастя моє?
Чого шукає, за чим шукає, за чим глядає щастя моє?
 
Пахне літньою грозою, це певне,
Очей блакитних погляд ревний, запевне, запевне, запевне.
 
Озирнулось і глянуло в вічі — присяйбо!
І підморгнуло мені значливо, присяйбо, присяйбо, присяйбо!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)