Федеріко Гарсія Льорка. Сад у березні

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Сад у березні

Моя яблуня

завелася птахами і тінню.

Як стрибає мій сон

з місяця просто у вітер!

Моя яблуня

простягає руки зеленню.

Як добре бачу із березня

січня біле чоло!

Моя яблуня...

(вітер долом).

Моя яблуня...

(небо високе).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Оманливе свічадо

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Оманливе свічадо

Самотня зелена гілка —

ані ритму, ні птаха.

Схлипування луна —

ані болю, ні губ.

Ліс і Людина.

Плачу

перед морем гіркавим.

А у моїх зіницях

два моря співочих пливуть!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Іншим ладом

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Іншим ладом

Над вечоровим полем буйна ватра

здіймає роги оленя з’ярілого.

Долина випростовується мляво.

А вітерець гарцює їй на спині.

Повітря кришталюєсь під димами.

 — Котяче око, жовте і сумливе. —

Я плин гілля безмовно споглядаю.

Гілля задивлене у води плинні.

Приспіви приспівів у далині лунають.
Важливі речі відкривають лики.
Між очеретами і сутінком блідавим
так дивно, що я звуся Федеріко!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Два моряки на березі

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Два моряки на березі

I

Він у серці привіз

рибу з китайського моря.

Часом вона пропливає

в його очах мелькома.

Тануть в далі апельсини,

таверни й моряцьке буття.

Він споглядає воду.

II

Колись же був балакливий,

та слова усі якось змилися…

Суходоли, хвилясте море,

небо зоряне й його човен.

Він бачив балкони Папи

й кубинок груди злотаві.

Він споглядає воду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Пісня всохлого помаранчевого дерева

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Пісня всохлого помаранчевого дерева

Прошу тебе, дроворубе,

тіні мої повідрубуй.

Збав мене від страждання

себе без плоду бачить.

Ах, чом свічада повсюди?

Кожен день мене кружить,

кожна ніч мене множить —

відбиває у зорях.

Себе позбутись хочу.

Тоді я мріяти зможу:

мурашок та пушинки

уявляти птахами і листям.

Прошу тебе, дроворубе,

тіні мої повідрубуй.

Збав мене від страждання

себе без плоду бачить.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Водо, плинеш куди?..

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Водо, плинеш куди?..

Водо, плинеш куди?

З рікою я вниз до моря

біжу, сміючись.

Море, прагнеш куди?

Є джерело там угорі,

де зможу я відпочить.

Тополе, а що робиш ти?

Не хочу мовить ні слова.

Моє віття тремтить...

Біжу чи пошукую чого

сам я край моря-ріки?

(Чотири птахи на тополі

не летять нікуди.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)