Сесар Вальєхо. Тривожне сум’яття

Зі збірки «Чорні герольди» (1918):

— «Горішні химери»

Тривожне сум’яття
 
Мила єврейко, витягни застряглий
вихід із глини мій, жагу нового,
мій біль, надсаду... І, вічна кохана,
два цвяхи з моїх крил й один з любови.
 
Я щойно з пустки, де так часто падав;
цикуту виплесни й подай солодкі вина:
криком кохання налякай моїх убивців,
рухи яких — сліпий метал Лонгіна!
 
Вийми мої цвяхи, о моя нова мати!
Симфоніє олив, наповни чару жалем!
Сідай і жди біля моєї плоті мертвої,
заки мине загроза й випурхне мій жайвір!
 
Проходиш... вернеш... у мою волосяницю
вплітає траур твій краплі кураре,
леза гуманности, камінну гідність цноти,
Юдитину ортуть меду твого причаєного.
 
Вже восьма, кремовий чаклунський ранок... Зимно...
Бродячий пес гризе забуту иншим кістку...
І починають в нервах мені плакати
загаслі в капсулах мовчання сірники!
 
В моїй відступницькій душі святкує східний празник
до кави ненависть моя діонісійська!..
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Лонгин — імовірно, тут злились два імени: Гай Кассій Лонгін (Gayo Casio Longino), один з лідерів змови і замаху на Юлія Цезаря, зведений брат Марка Юнія Брута; біблійний центуріон Ло́нгин (Longinos), який пронизав списом бік розіп’ятого Ісуса Христа. Слова «моїх убивців» вказують радше на перший варіант, особливо якщо врахувати ім’я самого Сесара Вальєхо, однак символи цвяхів і загалом символіка поезії Вальєхо відповідають другому персонажеві.

Юдит — ще один біблійний персонаж, молода прекрасна вдова, яка врятувала своє місто Ветулію від ассирійського війська, відтявши голову його очільникові Олофернові.

Сесар Вальєхо. Причастя

Зі збірки «Чорні герольди» (1918):

— «Горішні химери»

Причастя

 

Крале Ліндо! У твоїх венах гуляє

закваска мого небуття колишнього

і життя мого чорний шампан!

 

Твоє волосся — моїх виноградь

приховані корінці.

Із ниток його виткано митру

моїх втрачених мрій.

 

Твоє тіло — струменів пінистий герць

рожевого Йордану —

хвилюється, наче просвітний батіг,

що впокорює гаспида зла!

 

Твої руки цнотливих сяйних Гесперид —

у них безкінечности тайна,

вони мов дві білі спасенні дороги,

для хреста два мирущі паростки.

Їх утілено у необорній крові

лазуру мого неуявного!

 

Твої ноги — два геральдичні жайвори —

з мого вчора являються вічно!

Крале Ліндо! Ноги твої — дві сльози,

що при сходженні Духа я стримав,

коли входив у Світ Вербної неділі

віддаляючись від Віфлеєму назавжди!

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

Цю поезію (яка є очевидною алюзією на «Пісню над піснями») як і наведений нижче у цій примітці сонет, Вальєхо адресував молодій жінці на ім‘я Hermelinda Melly, з якою познайомився у Трухильйо біля 1916 року. Вона не була до нього прихильна, але надихнула поета на ці твори.