Маніфест
Я співаю не ради співу а чи гарного голосу,
співаю тому, що гітара має чуття і розум.
Має серце землі і голубині крила,
наче свята вода, в горі й радості дає сили.
Скажу, як Віолета Парра: спів мій у ній заховано,
у гітарі моїй, трудівниці, яка пахне весною.
Це не гітара багатих, вона звучить не зі сцени,
її спів лунає з риштовань аж до зірок піднесених,
аби мав сенс, як пульсує просто у моїх жилах,
аби до скону звучала в нім завжди лише правда щира
і ніколи мінливі лестощі чи відблиски слави чужої,
лише співи пшениці, що линуть вглиб тіла земного.
Бо саме туди все вертає й усе починається звідти;
спів, у якім є відвага, завжди буде новою піснею.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій, еквіритмічний)