Пісня погонича
Надходить самотнє світило
Льяносом, повним снів.
Надходить самотнє світило
Льяносом, повним снів.
Співа світанкову коплу
а-а-ах...
Погонич корів.
Співа світанкову коплу
Погонич корів.
Ах-а-а-а-а-а-а-а-а-ах...
Бик реве до корови,
І відступає бичок.
Корова його пильнує,
Бо прийде і його строк.
Метелик... водяна хмарка...
Місяць шука за тінню
І не може знайти.
Місяць шука за тінню
І не може знайти.
Бо вона заховалась
а-а-ах...
У ранкові шелести.
Бо вона заховалась
У ранкові шелести.
Ах-а-а-а-а-а-а-а-а-ах... ранок...
Не плач більше! Водяна хмарка...
Тиша й гіркота піль...
Все молоко стане сиром,
Всякий втамується біль.
Водяна хмарка... зірниченька...
Вже проливає ранок
Світло на пальмовий гай.
Вже проливає ранок
Світло на пальмовий гай.
А пісня сумна благає:
а-а-ах...
Погоничу, далі співай!
А пісня сумна благає:
Погоничу, далі співай!
Ах-а-а-а-а-а-а-а-а-ах... ранок...
Завтра, коли я піду,
Хто згадає мій спів?
Тільки глечик вологий,
Із якого я пив.
Зірниченька... водяна хмарка...
И-и-и-и-и-и-и-и...
Ця поезія — ідеальна ілюстрація однієї з найважливіших і найскладніших проблем поетичного перекладу — проблеми простоти. Як не дивно, складну, насичену образами поезію відтворити значно легше, аніж просту, і що простіша вона, то складніше перекладачеві. Цей мій переклад, дуже навіть симпатичний, якщо не читати оригніалу, насправді є перекладацькою невдачею, ба більше, повним провалом. Просто порівняймо:
Надходить самотнє світило
Льяносом, повним снів.
Співа світанкову коплу
Погонич корів.
Оригінал:
Надходить дорогою льяносу
самотнє світило
Погонич корів
співає свою коплу на світанні
Camino del llano viene
Puntero en la soledad
El cabrestrero cantando
Su copla en la madruga'
В оригіналі більшість рим у цій поезії точні, і в перекладі бажано зробити такими усі, бо инакше римування здаватиметься неакуратним. В тексті, де чотири рядки по два-три слова в кожному, дуже мало простору для маневру. І для будь-якої поезії це представлятиме проблему. Приміром, у поезії Рівно в полудень Хорхе Гільєна мені довелось додати цілу строфу, їх стало 6 замість 5, щоб відтворити все, що сказано в оригіналі, і при тому зберегти природність мовлення. Щоб уникнути курйозу, описаного Корнієм Чуковським у книжці «Високе мистецтво»:
«Переводчица В.Д. Меркурьева прилежно выполнила все наиболее строгие требования, предъявляемые к переводу стихов самыми крутыми педантами.
Число строк ее перевода всегда равно числу строк переведенного текста.
Ритмика подлинника и порядок чередования рифм соблюдены пунктуальнейше.
Но Шелли здесь нет и в помине. Вместо него перед нами какой-то злосчастный заика, сочинитель неудобочитаемых виршей, которые приходится разгадывать, словно шараду:
Тих будь он,
Благ твой сон,
Как тех, кто пал, не наш – сквозь стон.
...
Все это кажется мне поучительным. Ведь нет никакого сомнения, что переводчица во время работы пребывала в приятной уверенности, будто она дает точнейшую копию подлинника. И ее иллюзия понятна, ибо в ее переводе имеются все формальные показатели точности.
Но она забыла еще об одном показателе: о той легкой и свободной поэтической дикции, которая свойственна лирике Шелли. Заботясь главным образом о формальном соблюдении всех имеющихся в подлиннике ритмических схем, она пыталась втиснуть в эти железные рамки всю сумму поэтических мыслей и образов Шелли, воссозданных в русском стихе. Для русского стиха эти рамки так тесны, что переводчице – хочешь не хочешь – приходится комкать его, кромсать и ломать, чтобы он хоть как-нибудь втиснулся в них.
Меркурьева безжалостно втискивает стих за стихом в несгибаемые схемы просодии Шелли и даже не желает заметить, что каждый стих после такой операции оказывается исковерканным до смерти, что в нем нет уже ни живого дыхания, ни живой красоты!»
В нашому випадку ситуація протилежна: я викинула слово «дорогою», бо воно не вписувалося за ритмікою і ні з чим не римувалося, тож треба було заповнити дірку та знайти риму. Але в такому гранично простому, фактично констатаційному тексті без жодних прикрас — де брати ту риму? Якщо слова оригіналу не заримувалися, доводиться привносити те, чого там немає.
Але краса цього тексту в його граничній простоті. Як ви побачите тут і далі, в ньому практично немає епітетів, немає образів, немає нічого, що можна було би бодай замінити синонімом. Цей текст неможливо перефразувати. Це пісня дуже простої людини, яка просто називає те, що бачить навколо. Вся її поетичність у тому, що саме вихоплює з навколишнього світу око цієї людини.
І тому, коли я пишу «Льяносом, повним снів», я отримую гарну риму — і гарний образ, якого не просто нема в оригіналі, його не може там бути за задумом автора.
Із другою строфою все добре, текст оригіналу в перекладі вдалося трошки перефразувати так, щоб він чудово заримувався, нічого при цьому не додавши і сутнісно не змінивши.
А от в третій строфі історія повторюється:
Місяць шука за тінню
І не може знайти.
Бо вона заховалась
У ранкові шелести.
Оригінал:
Місяць шукає за тінню
І не може її знайти.
Бо вона заховалась
позаду ранку/світання.
La luna busca la sombra
Y no la puede encontrar
Porque la sombra se escondе
Detrás de la madruga’
Тут автор все ж вдається до художнього образу, але цей образ простіший, ніж у мене: це льянос, рівнина без дерев, усе освітлено, не лишилося жодного темного куточка, тінь мов сховалася за світлом.
Мені не хотілося нічого змінювати у простих словах цього куплету і навіть їх переставляти, бо порядок їхній дуже природний, тож для пошуку рими лишалося тільки одне — трохи змінити образ, тобто останній рядок. Вийшло краще, ніж минулого разу, льянос оживає, шелестить трава і лише там, в траві, є трохи тіні, якої не видно згори. Але чи придумав би простий погонич такий образ: тінь заховалась у ранкові шелести?
Із третім куплетом знову все добре.
Вже проливає ранок
Світло на пальмовий гай.
А пісня сумна благає:
Погоничу, далі співай!
Оригінал:
Уже приходить раночок
опускається на пальмовий гай.
А погонич продовжує
свій болісний спів
Ya viene la mañanita
Cayendo sobre el palmar
Y el cabrestrero prosigue
Con su doliente cantar
Тут одразу дві проблеми: ранок опускається на гай — не дуже гарно звучить українською. Але ранок проливає світло — надто банально. Може, я знайду, як це поправити. Та це не найгірше. Другий двовірш змінено задля рими і тут у нас знову «поетизування», якого нема в оригіналі. Для будь-якої иншої поезії це не становило би проблеми, але тут порушено первісну простоту тексту.
Лишається остання строфа:
Завтра, коли я піду,
Хто згадає мій спів?
Тільки глечик вологий,
Із якого я пив.
Оригінал:
Завтра, коли я піду,
Хто про мене пам’ятатиме/згадає?
Тільки глечик,
через воду, яку я з нього пив.
Mañana cuando me vaya
¿Quién se acordará de mí?
Solamente la tinaja
Por el agua que le bebí
Мабуть, це єдина строфа, яку не зіпсували зміни. Хоча якби можна було лишити «згадає мене», це було б набагато краще.
Ми розглянули граничний випадок — простоту, якою передається світосприйняття дуже простої, дуже близької до природи людини. Здавалося б, таких віршів небагато, то проблема ця не загальна. Але тут на вдумливого перекладача очікує сюрприз. Більшість великих поетів надзвичайно ощадливі на слова і надзвичайно точні в образах. І багато з них, найкращі з кращих, тяжіють до простоти, а не складности, туманности й «поетичности». Тому кожен образ, кожні слова, які ви додаватимете, бо вам потрібно знайти риму чи доповнити рядок, будуть зайвими і це буде дуже, дуже помітно. Надлишковість, банальність, неорганічність, штучність, важкість, неприродність будови речень — ось чим буде все, що ви додаватимете чи перероблятимете. І тільки повністю переписуючи строфу із бездоганним смаком, прагнучи відтворити не так текст, як ідею і настрій, матимете шанс цього уникнути. Відійти, щоб лишитися. Але я не про те, про що писав король російських еспаністів Анатолій Гелескул: «Щоб було “так”, треба, щоб стало инакше». Лише про написання наново, не слідуючи слово в слово за оригіналом.
І, можливо, ця пісня мені вдалася б, якби я просто замінила ті строфи, які мені не вдалося перекласти, написавши самостійно щось, що вклалося б в ідею автора?
Наприклад:
На світанні співає
копли погонич корів.
До світила самотнього
долина його спів.
Гм. Не годиться, не аж так просто переписати чужу поезію...
А те, що у мене вийшло — попри все, що я тут понаписала, — хіба ж не чарівно? Може, Вуйкові Семену (це псевдонім Семена Діаса) і сподобалось б :)
---------------------------------------------------------------------
Camino del llano viene
Puntero en la soledad
Camino del llano viene
Puntero en la soledad
El cabrestrero cantando
ahhh...
Su copla en la madruga'
El cabrestrero cantando
Su copla en la madruga'
Ah-y-ah-y-ah-y-ah-y-ah...
El toro pita la vaca
Y el novillo se retira
Como el novillo era toro
La vaca siempre lo mira
Mariposa... nube de agua...
La luna busca la sombra
Y no la puede encontrar
La luna busca la sombra
Y no la puede encontrar
Porque la sombra se esconde
ahhh...
Detrás de la madruga’
Porque la sombra se escondе
Detrás de la madruga’
Ah-y-ah-y-ah-y-ah-y-ah-y... la madrugada...
No llores más, nubе de agua
Silencia tanta amargura
Que toda leche da queso
Y toda pena se cura
Nube de agua... lucerito...
Ya viene la mañanita
Cayendo sobre el palmar
Ya viene la mañanita
Cayendo sobre el palmar
Y el cabrestrero prosigue
ahhh...
Con su doliente cantar
Y el cabrestrero prosigue
Con su doliente cantar
Ah-y-ah-y-ah-y-ah-y-ah-y... la madrugada...
Mañana cuando me vaya
¿Quién se acordará de mí?
Solamente la tinaja
Por el agua que le bebí
Lucerito, nube de agua
Eh, eh, eh, eh, eh...
Немає коментарів:
Дописати коментар