Мігель Анхель Астуріас. Стрілець-сербатанеро

Стрілець-сербатанеро 

Стрілець укотре повернувся нині
з очима, над безсоння незглибимими.
— Скажи, Стрільцю, де це горішня синява?
— То Бог її забрав...
                 — Всю?
                 — До краплини,
 
та і на краще...
 
— Це чому же, сину?
— Бо поривання забере по тім Він,
земля залишиться, солдатові потрібна,
а море, плачучи від горя, геть відплине.
 
—  Коли втомилася людина буть людиною

(хіба не пахнуть квіти, як ти втомлений?),
Бог забере з землі усе хороше,
спустяться скрині, кольором, як хмари,
по перли, і по роси, і по вітер,
по воду річкову і у шкатулки
із райдужних джерел вкладуться мрії,
жінок волосся, їхні щедрі лона,
й дитячі личка в ніжному рум’янці.
 
— Він забере дітей?
 
                       — Так, забере їх:
 
як не всміхаються вони і не сміються,
то нащо у житті потрібні діти?
 
— Але, Стільцю, чи будуть урожаї?
 
— Селянин почувається неправильним:
працює він, від спогадів вологий.
Він оре, сіє й жиє для солдата.
Тож краще, щоб скінчились урожаї,
ті, що в минулому були святами,
коли плодам землі раділи щиро,
коли закохувалось світло у людину
яка в солодкості життя кохалась.
Врожай — навіщо? — коли різанина,
невдячність, ницість такі нескінченні,
ніби вони є вислідом печальним
усіх реместв — таким собі майстерством.
 
Весілля зорь гуля цієї ночі
над простором усіх істот поснулих.
Сліпа й глибока темрява землі
здіймається до ніг. Бувай, Стрільцю!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Словом cerbatanero називають стрільця із духової трубки (cerbatana).

Перекладацький коментар