Показ дописів із міткою Еспанія в серці. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Еспанія в серці. Показати всі дописи

Неруда в Еспанії. Коротка довідка

Пабльо Неруда (1904–1973) — чилійський поет, дипломат і політик, лауреат Нобелівської премії з літератури (1971).
Льорка і Неруда в Буенос-Айресі, 1933
1933 року Неруду призначають консулом до Буенос-Айресу, де він знайомиться з Федеріко Гарсія Льоркою, котрий приїхав туди для постановки своєї п’єси «Криваве весілля». Поети, що захоплювались талантами один одного, стають справжніми друзями.

1934 року Неруду призначають консулом до Барселони, а потім переводять до Мадріда, де Льорка представляє його столичній аудиторії. В Мадріді Неруда знайомиться з еспанськими поетами «генерації 27 року» і видає літературний журнал «Зелений кінь поезії» та другий том своєї книжки «Місце проживання — Земля» (1935).
Мадрід, Неруда і поети генерації 27 року. Верхній ряд, зліва направо: Alexaindre, Lorca, Salinas, Alberti, Neruda, Cernuda

Читачам мого блоґу цікаво буде ознайомитись із невеличким текстом виступу Федеріко Гарсія Льорки, яким він 1935 року представив Пабльо Неруду студентам Мадридського університету»,  — цей текст у перекладі Михайла Москаленка ви знайдете у книжці «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво» на с. 162–163.



18 липня 1936 року починається громадянська війна в Еспанії, і Неруда, як і більшість діячів культури, підтримує республіканців. Приголомшений жахом війни та вбивством Федеріко Гарсія Льорки, Неруда пише книжку поезій «Еспанія в серці» (España en el corazón), котру було надруковано під час облоги в Мадріді.


Коли Неруда 1937 року оголосив, не маючи на те офіційного права, що Чилі підтримує республіканців, його було відкликано з Еспанії, проте уже через рік скеровано з короткочасною місією до Парижа, де він допомагав республіканським біженцям іммігрувати до Чилі.


З книжки «Гарсиа Лорка в воспоминаниях современников», укладач і автор вступної статті Лев Осповат:
«Луис Лакаса
Перевод с испанского Э. Брагинской
Воспоминания о Федерико Гарсиа Лорке
...
Хотелось бы вспомнить о другом удивительном человеке — о чилийце Пабло Неруде, ибо он принадлежал не только Латинской Америке, но и нам, испанцам. Пабло приехал в Мадрид в качестве чилийского консула еще до войны и очень скоро стал нашим другом. Он читал нам стихи дремным, протяжным голосом, который так сопрягался с настроем его тогдашней поэзии. Нет нужды говорить о художественных достоинствах книги «Местожительство — Земля», она вызвала в Испании всеобщее восхищение. Хочу лишь напомнить, что Неруда в первое время после приезда к нам оставался верен сугубо лирической поэзии и считал, что поэту не следует участвовать в социальных схватках. Однако именно в эту пору Неруда пережил творческий кризис и перестал писать. Все дело в том, что он — восприимчивый, чуткий — не мог взирать с бесстрастием на то, как драматически обостряется обстановка в Испании, не мог с прежней нежностью и восторгом воспевать вино, галстук и огородные грядки, не мог копаться в собственных переживаниях. Действительность властно звала его к себе и требовала поэтического слова о тех, кто вступил в противоборство со злом. На какое-то время Неруда умолк, он еще не был готов рассказать языком поэзии о том, что происходило в его душе. Думается, именно тогда все наше поколение вступило в полосу кризиса; каждый из нас встал перед дилеммой: или найти в себе силы для дальнейшего роста и спастись, или остановиться и погибнуть. Пабло медлил сделать решительный шаг, сознавая, что ему предстоит переосмыслить свое отношение к поэзии. Он, человек глубоко чувствующий, уже понимал, как велика ответственность поэта перед обществом. Гражданская война в Испании заставила Неруду переменить взгляды на многое. Он увидел окровавленных детей, столкнулся с чудовищными преступлениями франкистов, его дом превратился в груду развалин после вражеской бомбежки. Все это определило дальнейший путь чилийского поэта, его траекторию. Трагическая смерть Лорки потрясла Неруду, и поэт сумел написать об этом кровью своего сердца. Теперь он не свернет с избранного пути, потому что знает: за правду, которая открылась ему в Испании, должны сражаться не одни испанцы, но и чилийцы, американцы, все человечество...»

З поезіями з книжки Пабльо Неруди «Еспанія в серці» можна ознайомитись в Інтернеті за такими адресами:





Пабльо Неруда. Я пояснюю деякі речі

Зі збірки «Еспанія в серці», 1937
Я пояснюю деякі речі

Ви запитаєте: а де ж бузок?
Де метафізика, маками всіяна?
І дощ, що лупив по його словах,
наповнюючи їх 
птахами і гніздами?

І я розповім, що зі мною сталося.

Я жив тоді у Мадріді,
навкруги — дерева, дзвіниці,
годинники час відбивали.

І звідти я бачити міг
сухе обличчя Кастилії —
немов шкіряний океан.

Мій дім усі називали
будинком квітів, бо скрізь
вибухала герань: це був
красивий будинок, а в нім
собаки, і діти, і гамір...

Раулю, ти пам’ятаєш?
Пам’ятаєш ти, Рафаелю?
А ти, Федеріко, ти згадуєш
про нього там, під землею,
про мій дім із балконами,
де світло червня в’ялило
квітини в твоїх устах?

Брате, брате!
Лунали
гучні голоси повсюди,
торгівці сіллю,
громади хлібу паруючого,
ринки району Аргуельєс з його фігурою,
схожою на бліду чорнильницю серед мерлуз:
олія текла в черпаки
і пульсували вулиці
потужним биттям рук і ніг,
метри, літри,
життя есенція гостра,
нагромадження риби,
стоп дахів із холодним сонцем
і від сонця знесилений шпиль,
томна слонівка картоплі
і помідори, помідори — скільки сягає око.

Й одного ранку усе запалало,
й одного ранку — полум’я,
неначе із-під землі,
усепоглинаюче,
і відтоді — вогонь,
відтоді — порох,
відтоді — кров.

Бандити з літаками і маврами,
бандити з перстенями і вельможними паннами,
бандити з ченцями чорними і їхніми благословеннями
прибули,
аби в ім’я неба убивати дітей,
і кров дітей текла вулицями
просто, як кров дітей.

Шакали, яких і шакал би зневажив,
каміння, що його реп’ях би виплюнув,
гадюки, яких і гадюки б зненавиділи!

Я побачив, як перед вами
здійнялася кров Еспанії,
аби втопить вас у хвилі
гордості і клинків!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
«Раулю, ти пам’ятаєш?/Пам’ятаєш ти, Рафаелю?/А ти, Федеріко, ти згадуєш...» — автор звертається до трьох своїх друзів, всесвітньо відомих поетів Рауля Гонсалеся Туньоня, Рафаеля Альберті і Федеріко Гарсії Льорки, на момент написання поезії розстріляного фашистами через підтримку ним республіканців.
Розповідь про Неруду в Еспанії і обставини написання цієї поезії див. в публікації «Неруда в Еспанії. Коротка довідка» у цьому блозі.

Пабльо Неруда. Звернення

Зі збірки «Еспанія в серці», 1937
Звернення

Я починаю свою розповідь
про розу, чисту і щедру, про місце,
де сходяться небо, земля і повітря
і від надлишку почуттів
народжується безмежний спів,
але також і метал,
який прагне війни й оголеної крові.

Еспаніє, кришталь для чаші, а не для корони,
каміння роздроблене, звойована ніжність
пшениці, шкіри, тепла тваринного.
Твоє завтра, твоє сьогодні,
твоя тиша і в ній твої кроки,
потрясіння надії, велике, немов повітря:
світло, місяць,
зблідлий місяць з долоні в долоню,
від дзвону до дзвону!
Вітчизно-мати,
кулак дозрілого вівса,
суха і закривавлена
планета героїв!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Неруда. Бомбардування

Зі збірки «Еспанія в серці», 1937
Бомбардування

Хто? На дорогах, хто,
хто, хто? Скривавлений,
в темряві, хто?
У спалаху, хто,
хто? Падає
попіл, падає
залізо й каміння, і смерть, і сльози, і полум’я,
хто, хто, матінко, хто, і куди?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Неруда. Прибуття до Мадріда інтернаціональної бригади

Зі збірки «Еспанія в серці», 1937
Прибуття до Мадріда інтернаціональної бригади

Одного ранку, одного холодного місяця,
місяця агонії, місяця бруду і диму,
місяця, що не став на коліна, сумного місяця облоги і невдач,
коли крізь запітнілі шибки мого будинку було чути виття африканських шакалів
з гвинтівками та іклами закривавленими, тоді,
коли у нас більше не залишилось надії на сон пороху, коли нам здавалося,
що світ наповнений тільки фуріями і монстрами всепожираючими,
тоді, крізь розкришену паморозь холодного місяця Мадріда,
в тумані світанку
я побачив на власні очі, власним видючим серцем
прибуття бійців, величних і світлих,
легкої, витривалої, мужньої бригади з вогню і каменю.

Був сумний час, коли жінки
носили розлуку, мов жахне вугілля,
і еспанська смерть, болісніша і проразливіша за усі інші смерті,
засіювала поля, що до того родили пшеницю.

На вулицях кров людини
мішалась з водою, яка витікала зі зруйнованого серця будинку:
розкидані останки дітей, матерів погребова німота,
закриті назавжди очі
беззахисних і беззбройних
були мов печаль і скорбота, мов сад сплюндрований,
були мов віра і квітка, умертвлені назавжди.

Товариші,
я побачив вас тоді,
і мої очі досі сповнені гордістю,
через те, що я бачив, як крізь туманний ранок ви прибували до чистого чола Кастилії,
мовчазні і тонкі,
наче дзвони перед світанням,
сповнені урочистістю, із блакитними очима, прибулі з далекого далека,
зі своїх країв, зі своїх вітчизн, своїх мрій,
сповнені опаленою ніжністю і гвинтівками,
для захисту еспанського міста, де загнана в кут свобода
могла загинути, роздерта дикими звірами.

Брати,
то най же віднині
ваша чистота і сила, ваша неймовірна історія
стануть відомі дитині, чоловікові, жінці, старій людині,
досягнуть усіх, хто не має надії, в шахтах, поїдених сірчаним повітрям,
підніметься нелюдськими сходами рабів,
і нехай усі зірки, усе колосся Кастилії і світу
закарбують ваше ім’я, вашу сувору битву
і вашу потужну перемогу, земну, як червоний дуб кам’яний.
Бо вашою офірою
відроджені втрачена віра, відсутня душа і довіра межи людьми
і вашою щедрістю, вашою шляхетністю, вашими загиблими,
мов долино́ю кремезних, та з кров’ю живою, кам’яних брил
протікає безмірна ріка з голубами зі сталі й надії.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки
«Одного ранку, одного холодного місяця...». Поезія присвячена подіям листопаду 1936 року, героїчній обороні Мадриду республіканцями, переламним моментом якої стало приєднання до захисників міста 11-ї та 12-ї інтернаціональних бригад.
«...виття африканських шакалів». Йдеться про перекинуті з еспанського Марокко загони марокканців, які воювали на боці Франко.

Пабльо Неруда. Гранатометники

Зі збірки «Еспанія в серці», 1937
Гранатометники

Усе гілля в перломутрі античному,
вітер лаврів, ореоли моря і неба
для вас, герої-дуби,
гранатометники.
Ви опинилися у вночішній пащі війни,
ангели грізні вогню,
чисті сини землі.

Розсіяні у полях,
безвісні, неначе посіви,
у напруженому очікуванні.
І перед лицем ураганного заліза
ви у груди чудовиська випустили
не бляклий шматок вибухівки,
але своє серце, палаюче і безмірне,
бич разючий і лазуровий, неначе порох.
Ви піднялися
із небесною любов’ю
супроти скелястого громаддя ненависті,
нагі сини землі і слави.
              Ви ніколи раніше не бачили
нічого, окрім оливи, нічого, окрім ятерів,
повних луски і срібла:
ви зібрали знаряддя,
деревину і залізо, для жнив і будівництва:
у ваших руках розквітали
і прекрасний гранат лісовий,
і цибулина ранкова,
і раптом —
ви тут, обкидані блискавками,
обхопивши славу, вибухнувши
несамовитими правами,
самотні й тверді перед мороком.

Воля збирала вас по шахтах
і вимагала миру для ваших рал:
Воля піднялася, по дорогах плачучи,
кричала у коридорах будинків:
у полях її голос лунав
серед помаранчів і вітру,
скликаючи чоловіків із мужніми серцями,
і ви з’явилися на її поклик, ви тут,
улюблені сини перемоги,
стільки разів кинуті у порох,
стільки разів стерті ваші долоні,
розбиті найменші хрящі, забиті роти,
роздроблене вщент мовчання:
аж ви підноситесь раптом
серед шквалу, знову і знову,
уся ваша незбагненна, ваша палаюча
раса сердець і коренів.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Неруда. Генерали-зрадники

Зі збірки «Еспанія в серці», 1937
Генерали-зрадники

Генерали —
зрадники:
погляньте на мій мертвий будинок,
погляньте на роздерту Еспанію:
проте з кожного мертвого будинку
замість квітів
з’являється розжарений метал,
проте з кожного прорізу Еспанії
з’являється Еспанія,
проте над кожною мертвою дитиною постає гвинтівка з очима,
проте з кожного злочину кулі народжуються,
які серця вашого пристановище
знайдуть одного дня.

Ви спитаєте: «Чому його поезія
не розповідає нам про мрії, листя і величні вулкани
його рідного краю?»

Приїздіть, щоб кров на вулицях побачити,
приїздіть, щоб кров на вулицях
побачити,
приїздіть, щоб кров
на вулицях побачити!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)