Федеріко Гарсія Льорка. In memoriam

Із циклу «Книга поезій»

In memoriam
 
Тополеньку,
мій тополю
в золотому строї.
Був зелений
іще вчора,
пташим співом
повний.
А сьогодні у зажурі
під небом на осінь —
такий і я попід небом
душі червоної.
Пах деревини твоєї
заворожливий
плине просто в моє серце
кротке.
Шорсткий дідуган оболоні!
Взялись ми з тобою обоє
золотом.
 
Серпень 1920
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Латинський вираз «in memoriam» означає «на спомин»

Чому в цьому перекладі тополя чоловічого роду?

Іноді я супроводжую свої переклади есейками, у яких для тих читачів цього блоґу, які цікавляться перекладацьким процесом, — а також і собі на згадку — розповідаю, чому вибрала той чи інший підхід до перекладу. Зроблю так і цього разу, а йтиметься мені ось про що.

Тополя в українській мові — жіночого роду. Саме так цілком слушно скаже нам Академічний тлумачний словник (1970–1980). Але в цьому моєму перекладі літературний герой звертається до тополі в чоловічому роді. Хіба так можна?

 

Здавалося б, є елементарне рішення. Тополя в українській (як, до речі, і chopo в еспанській  — це родова назва багатьох видів дерев: тут і біла тополя, і чорна (вона ж осокір), і пірамідальна (вона ж раїна), і осика... Хто зна, яке з них мав на увазі автор, та й чи розрізняв їх узагалі... Отже бери собі одне з них, треба чоловічій рід, то най буде осокір, він же сокір:

In memoriam

Осокорику,
сокоре
в золотому строї.
Був зелений
іще вчора,
пташим співом
повний.
А сьогодні у зажурі
під небом на осінь —
такий і я попід небом
душі червоної.
Пах деревини твоєї
заворожливий
плине просто в моє серце
кротке.
Шорсткий дідуган оболоні!
Взялись ми з тобою обоє
золотом.

Хіба не гарно? І суголось побільшало, он навіть гарні й небанальні рими які виходять: сокоре — строї — вчора. І з’явилося друге виразне суголосся: на додачу до асонансу на «о» через увесь твір покотилася алітерація на «р». Ніби ж і в оригіналі така є. Точніший виходить переклад навіть щодо засобів звукової організації — хіба ні?

Ні.

По-перше, рима : «сокоре — строї — вчора» лише збиває читача, породжуючи римове очікування, яке далі не справджується. Оригінальний твір побудовано на асонансах, а не повних римах. Звісно, коли довгий твір має від початку до кінця ту саму асонансову голосну,  не уникнути подекуди і повніших рим. Якщо такі рими зустрічаються десь усередині твору, коли його «звукова мапа» у свідомості читача уже склалася, то не страшно, — а от ставити їх на початку не годиться.

По-друге, початок поезії в оригіналі не має отих домінантних «р», він звучить м’яко і прозоро:

Dulce chopo,
dulce chopo,
te has puesto
de oro...

І так само прозоро, ніби високе й прохолодне серпневе небо, на тлі якого вимальовується сильвета тополі, звучить:

Тополеньку,
мій тополю
в золотому строї...

А такий початок:

Осокорику,
сокоре
в золотому строї...

має зовсім інше звучання: чи то стрекоче сорокою, чи скрегоче, так що мимохіть спадає на думку: «скрегіт зубовний». І алітерація «р» застрягає у свідомості, підсилюється — а навіщо вона цьому творові?

 

Далі. Коли ми чуємо слово «тополя», в нас одразу виникають певні почуття й асоціації. Воно належить до таких знакових для народної свідомості назв рослин, які часто зустрічаються у казках і піснях, як от калина, дуб, рута...  Спробуйте пошукати слово тополя — і для порівняння слово осокір — у корпусі української мови, вибираючи по черзі пошук у фольклорних текстах, поетичній мові і художніх текстах. У фольклорі тут ніяких осокорів не знайдете узагалі, трохи їх з’явиться у поезії, більше — у прозі. А от тополь усюди дуже багато. Подібний експеримент можна провести і на сайті «Наше», де міститься величезне зібрання українських пісень.

В еспанському фольклорі, як, мабуть, і в будь-якому иншому, символізм рослин відіграє велику роль, а Льорка, на додачу, вибудовує у своїй творчості ще й власну символіку, послідовно пов’язуючи різні рослини з певними ситуаціями та почуттями. І тополя в його поезіях — один з улюблених персонажів. Тому мені дуже хотілося зберегти цей символізм і цей перегук з народними джерелами, назвавши у перекладі дерево, до якого подумки звертається літературний герой, саме тополею, а не осокором чи якось инше.

 

Але чи правомірно з граматичної точки зору казати «він» про дерево, чия назва жіночого роду, і писати «тополеньку», а не «тополенько»? Тут ступаємо на хисткий ґрунт міркувань, які мають дещо спекулятивний характер...

Моє мовне чуття каже мені, що так. І не тому навіть, що тополя — дводомна рослина, тобто бувають чоловічі й жіночі особини тополь. А тому, що тут ідеться про суб’єктивне сприйняття автором дерева, яке він перед собою бачить і яке стає не просто деревом, а живим і виразним персонажем його твору, набуває людських рис. Скажімо, особисто для мене в подібному контексті берізка, яблуня чи верба — то, безперечно, «жінка», і  не тому, що такий їхній граматичний рід. А от дуб, був би він навіть граматично жіночого роду, я однаково сприймала би як «чоловіка». Висока-висока тополя, така міцна, що майже не хилиться од вітру, завжди здавалася мені «чоловіком». (Мабуть, тому відомий УНСОвець Ігор Мазур взяв собі псевдо «Тополя» і воно чудово поєднується з його чоловічою статтю.) Автор дивиться на високе струнке дерево, бачить в ньому ніби власне альтер еґо, і, природно, говорить до нього в чоловічому роді. Так зробила б я, і, гадаю, саме так зробив би і Льорка, якби писав цей твір українською.

 

Та якщо мої міркування здадуться вам надто суб’єктивними й непереконливими, маю в запасі ще одне, яке дало мені змогу зі спокійною певністю зупинитися саме на такому варіанті перекладу.

Річ у тім, що не всюди в Україні тополя жіночого роду. Є таке цікаве і дуже помічне для перекладача видання: «Словник українських наукових і народних назв судинних рослин». І з нього дізнаємося, що у середньо- та східнополіському говорах є слово то́поль, у бойківському й лемківському говорах — топо́ль, також варіант топо́ль фігурує у такому словнику: Желеховський Е., Недільський С. Малоруско-нїмецкій словарь. - Львів: НТШ, 1886.-Т. 1-2.

Отже не суперечить українській мові використання слова «тополь» замість «тополя» і, відповідно, використання граматичних форм чоловічого роду, — особливо, коли йдеться про поетичний твір, бо поезія, прагнучи якнайбільше розширити коло своїх засобів вираження, традиційно користується з усього багатства мови включно з діалектними й маловживаними словами та формами.

«In memoriam»
 
Dulce chopo,
dulce chopo,
te has puesto
de oro.
Ayer estabas verde,
un verde loco
de pájaros
gloriosos.
Hoy estás abatido
bajo el cielo de agosto
como yo bajo el cielo
de mi espíritu rojo.
La fragancia cautiva
de tu tronco
vendrá a mi corazón
piadoso.
¡Rudo abuelo del prado!
Nosotros
nos hemos puesto
de oro.
 
Agosto de 1920
 
 
Поминание
 
Осокóрь,
мой осокорь,
заткан золотой
тоской.

Ты безумцем был
зеленым,
птиц качал
под небосклоном.

А под августовским небом
ты нахохлился, затих,
так же, как и я, — под небом,
алых горестей моих.

Веток
гиблый аромат,
приютить я в сердце
рад.
Мы с тобой,
усталый старец-осокорь,
золотою оба затканы
тоской.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Павла Грушко з видання
                                                 «Облачение теней», 2015)

Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=3OKHeimjj2A&ab_channel=AudiolibrosenEspa%C3%B1ol