Хоакін Пасос. День

День

Аби так наповнити день корінням,

було досить одного дерева.

Аби насочити його золотим і п’янким медом,

вистачило бджоли.

Я приходжу, збираючи каміння на випадок,

якщо мені бракуватиме одного для будівництва вежі,

приходжу із глеками —
раптом нарешті проллється живильна волога.

Мандрівним гніздам для польоту

сьогодні досить єдиного птаха;

аби створити рибу,

нині досить води.

Чудовий день будівель і наведення мостів,

щедрого мукання корів

і ознак дощу.

Смаглий і сяйний день,

що нагадує мені про мій обов’язок співати.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хоакін Пасос. Старі індіанці

Старі індіанці

Старі, дуже старі чоловіки сидять коло своїх кіз,

коло своїх маленьких свійських тварин.

Старі чоловіки сидять побіля ріки,

яка завжди тече повільно.

Перед ними повітря тамує віддих і плин.

Проходячи повз, задивляється на них вітер

і ледь-ледь, обережно, торкається їхніх облич,

аби їхні серця попелясті не збентежити незумисне.

Старі чоловіки випасають у полі свої гріхи —

це їхня робота єдина.

Випускають уранці, день проводять у забутті,

а надвечір — арканять, і сплять, зігріваючись ними.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хоакін Пасос. Сліпі індіанці

Сліпі індіанці

Ми відкриємо шлях у повітрі

і на ньому зустрінемось,

й закуток відшукаємо тихий

у повітрі — любитися.

У тілах наших жодного променя,

лише пломінь.

У цього кольору тіні — твоє обличчя.

Душа твоя відкидає цю тінь утішну.

Ми відкриємо шлях у повітрі

твоєю долонею ніжною.

Як очам моїм тебе не видіти —

най побачу всім тілом.

Ах! В тілах наших жодного променя,

лише пломінь.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хоакін Пасос. Буря

Буря

Наш шалений вітер

проноситься між гігантськими пальмами із несамовитим криком

з небес запалених язиками леопардів спадає глухе ревіння.

Наш шалений вітер обвалюється з височини

корені велетів стрясає удар його тіла

з землі виходять скарабеї і самці змій.

Наш шалений вітер вологим шляхом своїм слідує безупинно

він — темний сік вечора якій п’ють дикі бики

він — гріхоспокусник долини.

Чоловіки у мовчанні слухають стогони повітря

із палаючою душею із тілом у височині

із ногами й обличчям із глини.

Молоді індіанки виходять у патіо й розривають на собі сорочки

підставляючи вітрові груди які він заходиться гострити

немов вулканічні вершини.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хоакін Пасос. Маленьке поспів’я для щасливих уродин

Маленьке поспів’я для щасливих уродин

Наче Кармельська Діва,

ти народиш дитя

на туберозовім ложі.

Наче Кармельська Діва,

та народиш дитя,

хлоп’ятко, смагляве і гоже.

Мов у печері глибокій,

та народиш дитя

завтра удосвіта.

Небо стає шарлатним

при народженні сонця,

так і ти народиш дитя,

забарвлена кров’ю.

Тубероза кольору крові,

ти народиш дитя,

кров кольору туберози.

Усе Ніндірі танцюватиме

навкруги твого ложа,

ти народиш дитя —

воно вже танцює у лоні.

Наче Кармельська Діва,

ти народиш дитя

на туберозовім ложі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)