Федеріко Гарсія Льорка. Севільська колискова

Із циклу «Народні пісні»

Севільська колискова

Цей черепашенятко

не має мами.

Народила циганка,             [в іншій редакції: горянка]

покинула на шляху.

Не має мами, так,

не має мами, ні,

не має мами,

покинутий на шляху.

Цей малесенький хлопчик

не має люлі.

Тато у нього тесля,

він її тай змайструє.             [для співу краще підійде варіант: він її ізмайструє.]

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

1931 року Федеріко Гарсія Льорка, який був прекрасним піаністом, разом зі співачкою Енкарнасьон Лопес (Encarnación López), більш відомою як Архентініта (La Argentinita), записав п’ять грамплатівок народних пісень (діаметром 25 см, 78 обертів за хвилину, по одній пісні з кожного боку). Вони містили такі пісні: Zorongo gitano, Los cuatro muleros, Anda Jaleo, En el Café de Chinitas, Las tres hojas, Los mozos de Monleón, Los Pelegrinitos, Nana de Sevilla, Sevillanas del siglo XVIII, Las morillas de Jaén. Лорка інсценував для знаменитої Архентиніти народні пісні, з якими вона виступала в Іспанії навесні 1932 р., а потому в Америці, Парижі і Берліні. За спогадами сучасників він не лише працював із нею над текстами, але й зумів відкрити їй усію духовну глибину старовинних іспанський мелодій.

Ось пісня «Севільська колискова» у виконанні Льорки та Архенхініти:

Федеріко Гарсія Льорка. Тарара

Із циклу «Народні пісні»

Для цієї поезії, написаної Льоркою на основі народної пісні, що, як властиво народним пісням, має багато варіантів тексту, я наводжу два своїх варіанти перекладу: один літературний, а другий — придатний для співу, еквіритмічний мелодії пісні (безліч прикладів співу оригіналу ви знайдете у кінці публікації). Ані російською, ані українською мовами ця поезія, скільки мені відомо, досі не перекладалася.

Тарара

Тарара́ ні;

Тарара так;

Тарара — дівчина,

я бачив сам.

Тарара моя вбрана

у сукню зелену

у пишних воланах

й дзвіночках веселих.

Тарара ні;

Тарара так;

Тарара — дівчина,

я бачив сам.

Виграє Тарара

кольорами шовковими

над луками в заростях

м’яти і дроку.

Ай, чудний, Тарара,

та втішний танок твій!

Он як глядять

хлоп’ята оливкові.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій, літературний)