Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про мертвого хлопчика

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

V
Ґазела про мертвого хлопчика
 
У Гранаді щовечора,
щовечора помирає дитина.
Щовечора вода спиняється
і говорить із друзями й рідними.
 
У мертвих — мошисті крила.
Прозорий і хмарний, два ві́три
фазанами злітають на вежі,
а день — ранений хлопчина.
 
В небі щезнув слід жайвориний,
як я вгледів тебе в гротах винних.
І розтали хмарки у долині,
коли ти захлинувся у річці.
 
Велет вóдяний впав на гори.
Круг долини — собаки та лілії.
У бузку моїх рук твоє мертве тіло
було архангелом стилости.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про гіркий корінь

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

VI

Ґазела про гіркий корінь

Існує корінь гіркий

і світ тисячі терас.

І найделікатнішій кисті

брами води не розбити.

Куди ти? Звідки? Куди?

Є небо тисячі вікон

 — поле битви воскових бджіл, —

і є корінь гіркий.

Гіркий.

Віддається в ступні

біль з того боку обличчя,

і свіжий стовбур болить

ночі допіру спиляної.

Гризи же свій корінь гіркий,

кохання, мій супротивнику!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)