Вільям Вордсворт. Нарциси

Нарциси

Блукав, мов оболок самотній,

Що носиться в височині,

Аж золотом преді мною

Нарцисів натовп заряснів —

Вздовж озера на видноті

Танцюючи у леготі.

Подібна на Чумацький шлях

Понад водою пролягла,

Мов відбиваючись в зірках,

Їх нескінченная стяга:

Десятки тисяч голівок

Єднав тріпотливий танок.

За ними хвиль танок бринів —

Та де йому так веселить.

У сьому жвавому гурті

Душа моя розквітла вмить!

Як радісно я споглядав

Цей скарб — й ціни його не знав.

Я зором внутрішнім потім,
Який самотність нам дарує,
Їх часто бачив, лежачи
Чи на дозвіллі, чи в задумі;
Раює серце в мить таку
Й гуляє з квітами в танку.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Вільям Вордсворт. Все море було всіяне суднами

Все море було всіяне суднами,

Мов небо зорями, — їх вигляд звеселяв;

Одні, хто зна, чому, приплив гойдав,

Інші непорушно трималися кітвами.

Величний корабель уважив я тоді,
Що наче із безкраїв горніх линув;

Потужно він затокою проплинув:

Багатий такелаж і щогел височінь.

Мене з тим кораблем нічого не в’язало,

І все ж любов’ю він мій погляд перейняв;

Його відзначив я між іншими суднами:

Куди й коли поверне? Вітер мав

Там віяти, де цей неспинний красень

Летів морями!

 Він на північ курс узяв.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Вільям Вордсворт. Райдуга

Райдуга

Лучиться райдугу уздріть — 
       І серце виграє:
Так було на зорі життя;
Так зараз є, як я в літах;
Так буде в старості моїй — 
      Чи краще смерть!
Батьком для нас Дитя єси;
Нехай же решту моїх днів
поєднує природний надпорив.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)