Мігель де Сервантес. Коли, кохання, лиш замислююсь...

З розділу LXVIII другої частини книги «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі»

Ілюстрація Люїса Тасо, звідси

Коли, кохання, лиш замислююсь...

Коли, кохання, лиш замислююсь

про заподіяні тобою кари й скрухи,

до смерті мчу щодуху,

гадаючи, що в ній знайду спасіння;

але, добігши краю моря

мого бурхливого, в виду тихої гавані

я відчуваю таку радість,

що цілий світ мені здіймається угору.

Отак життя мене вбиває,

а смерть життям щоразу знову обдаровує.

В які нечувані умови

життя і смерть мене безщасного поставили!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)