Сімон Діас. Теля

Теля
 
Корова Квітка народила теля,
таке гарнюне, наче то немовля.
Дітва зазвичай: «Тату, дай його потримати!» — притуля.
Й вона його сховала в пагорбах — щоб не знали:
корова Квітка народила теля.
 
Савана вбралась для нього у зелення,
усі дзвінкі струмочки йому несуть квіточки із рання.
Вона його сховала в пагорбах — щоб не знали:
корова Квітка народила теля.
 
Зграйка папуг кружля, яструб летить здаля,
плоди принесли, що ростуть у тих краях.
Квітка глядить, розгублена, як він гуля, —
бо знає долю свого маля’.
 
[Ця послідовність із трьох куплетів повторюється двічі.]
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітки

В оригіналі пісні корову звуть Маріпоса — Метелик.

Дорогоцінна Ірина Корсак, яка знає все і ще трішки, розповіла мені, що ця пісня належить до дуже самобутнього жанру joropo venezolano.

На початку одного зі своїх виступів, який можна почути ось тут: https://www.youtube.com/watch?v=8oi2NIizZTE — Сімон Діас розповідає, що у пісня «Теля» присвячена найпрекраснішій з історій людства — про народження малюка Ісуса і про страждання Марії, яка мусила ховатись із ним від царя Ірода, що хотів його вбити.
Не знаю, — каже автор, — звідки знала цю історію корова на ймення Метелик, що мешкала у саванні. Але вона народила теля і сховала його за пагорбом. Наступного дня вона прийшла до хліву,  де доїли корів, з пустим черевом і вим’ям, дуже задоволена своєю винахідливістю. Чоловік, який доїв корів, побачив, що вона вже отелилася, і сказав своєму товаришеві, який глядів телят: «Рамоне, коли пустимо корів пастися, простеж за коровою Метеликом, бо ця змія отелилася бозна-де». Рамон почав за нею стежити, але вона, помітивши це, стала петляти і уводити його в инший бік. Тоді він сховавсь у кущах і довго чекав, розуміючи, що рано чи пізно вона муситиме нагодувати теля. І таки вистежив її та привів обох назад до хліву.  Як ви знаєте, малюкові Ісусові принесли дари троє королів-магів, і в моїй пісні теляті теж несуть дари саванна, і струмки, і папуги та яструб. І бозна звідки, та корова Метелик знала, що Ірод досі живий, і що ти, я і він, усі ми щодня вбиваємо і їмо її дитя.

Сімон Діас. Пісня погонича



Пісня погонича
 
Надходить самотнє світило
Льяносом, повним снів.
Надходить самотнє світило
Льяносом, повним снів.

Співа світанкову коплу
а-а-ах... 
Погонич корів.
Співа світанкову коплу
Погонич корів.

Ах-а-а-а-а-а-а-а-а-ах... 
 
Бик реве до корови,
І відступає бичок.
Корова його пильнує,
Бо прийде і його строк.

Метелик... водяна хмарка...
 
Місяць шука за тінню
І не може знайти.
Місяць шука за тінню
І не може знайти.
 
Бо вона заховалась
а-а-ах...
У ранкові шелести.
Бо вона заховалась
У ранкові шелести.

Ах-а-а-а-а-а-а-а-а-ах... ранок...
 
Не плач більше! Водяна хмарка...
Тиша й гіркота піль...
Все молоко стане сиром,
Всякий втамується біль.

Водяна хмарка... зірниченька...
 
Вже проливає ранок
Світло на пальмовий гай.
Вже проливає ранок
Світло на пальмовий гай.

А пісня сумна благає:
а-а-ах...
Погоничу, далі співай!
А пісня сумна благає:
Погоничу, далі співай!

Ах-а-а-а-а-а-а-а-а-ах... ранок...
 
Завтра, коли я піду,
Хто згадає мій спів?
Тільки глечик вологий,
Із якого я пив.

Зірниченька... водяна хмарка...
И-и-и-и-и-и-и-и...
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітка. Сімон Діас — автор слів і музики та виконавець цієї пісні.

Перекладацький коментар

Сімон Діас. Старий кінь

Старий кінь
 
Коли кохання отак застає людину —
немає на те закону:
каруталь пірнає в літо,
і квітне гуамачіто,
і рветься міцна припона.
 
Коли кохання отак застає людину —
немає на те закону:
каруталь пірнає в літо,
і квітне гуамачіто,
і рветься міцна припона.
 
Пускають коня в савану,
бо він старий і підбитий,
не знаючи, як спонтанно
ще здатне серце любити,
і щойно лиш волю дано,
він понесе тої ж миті.
 
Якщо на шляху коневі
стрінеться кара кобила,
ні окрик йому не чутний,
ні віжки, ані вудила,
він чує лише могутній
призов природної сили.
 
Коли кохання отак застає людину —
у тому ніхто не винний,
любов бо не має плану
ні розкладу календарного,
бо двоє разом віднині.
 
Коли кохання отак застає людину —
у тому ніхто не винний,
любов бо не має плану
ні розкладу календарного,
бо двоє разом віднині.
 
Пускають коня в савану,
й дарма, що років чимало:
рушає він у заранні
у путь поспішливим чвалом,
туди, де чекає панна,
яка до серця припала.
 
Жеребчик тратить безпутно
свій час, якого без ліку.
Старий же кінь не упустить
дивом даровану квітку,
бо знає: життя не буде
до нього більше привітним.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Цю пісню, яку часу її виходу у 1980 році переспівано безліч разів (її співав навіть Пласідо Домінго), написав відомий венесуельський музикант Simón Díaz (1928–2014) — він автор її музики та слів, а також її перший виконавець. Посилання на авторське виконання ви, як завжди, знайдете в кінці допису.
 
І хоча, можливо, ви не чули цієї давньої пісні, певна, що чули иншу: «Bamboleo» групи Gipsy Kings, написану у 1988 на основі «Caballo viejo» та пісні 1950-х років «Bamboleo» Кармен Міранди.

Каруталь — це ділянка лісу або савани, де ростуть дерева каруто. Це дерево, що росте в тропічних регіонах Америки, особливо поширене в таких країнах, як Венесуела та Колумбія.

Гуамачіто (або гуамачо) — це нетиповий деревоподібний кактус, що росте в тропічних лісах Америки, особливо поширений у регіонах Венесуели та Колумбії. На відміну від більшості кактусів, він має м’ясисте листя, яскраво-жовті квіти та стовбур з колючками.