Рубен Даріо. Пірати

Зі збірки «Мандрівний спів», 1907

Пірати

Останній цвях в співливу дошку палуби,

останній цвях у такелаж загнати,

і відпливаймо, добрий мій пірате, —

вітрила спитують уже легені шквалу.

Тритон під кілем вдивлений у далі,

і спалах блискавки золотить статі

химерні на спижовій інкрустації,

а в піхвах усміхаються кинджали.

Піратський хор зривається від прови

назустріч орифламі дня нового,

й сурмлять у відповідь провісники зорі,

відвагу славлячи лицарів вітру чесних,

що зачервонюють блават небесний

корогвою володарів морів!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хосе де Еспронседа. Пісня пірата

Пісня пірата

На борту — гармат десяток,

вітер — завжди ходовий,

не пливе по морю бриг,

а ширяє у просторі:

це мій корабель піратський,

що зоветься «Відчайдух»

за відвагу видатну,

знаний усіма на морі.

Місяць мерехтить в воді,

вітер стогне в парусині

і здіймаються повільно

крила — срібло і лазур.

Йде собі з веселим співом

славний капітан піратський,

по бортах — Європа й Азія,

а попереду — Стамбул.

«Ти лети на всіх вітрилах

без страху,

най ні шторми, ані штилі,

ні вітрильники ворожі

з курсу збить тебе не зможуть

і відваги не схитнуть!

Сто разів

ми здобич мали,

а англійці лютували:

не схопить!

Сто народів

ми долали —

ті просили і благали:

„Пощадіть!“

Мій корабель — мій скарб безцінний.

Свобода  — ось мій бог єдиний.

Вітер — закон мені — і сила!

А море — то вітчизна мила!

Б’ються люто і затято

через суші малий клаптик

королі сліпі.

Я ж кордонів не проводжу,

скільки осягнути зможу —

стільки моря нарікатиму своїм.

А як до берега

пристати

забажаю — чий би прапор

там не був,

хто наважиться

оспорить

ті права мої, що в морі

я здобув!

Мій корабель — мій скарб безцінний.

Свобода  — ось мій бог єдиний.

Вітер — закон мені — і сила!

А море — то вітчизна мила!

Треба бачити, як раптом

навтьоки

кидаються, лиш побачать

вимпел мій на видноколі,

знаючи, як швидко морем

бриг летить легкий.

Усе те,

що ми здобули,

нарівно, щоб то не було,

я ділю.

Та красуня —

тільки моя,

знають всі: у цьому спору

не терплю.

Мій корабель — мій скарб безцінний.

Свобода  — ось мій бог єдиний.

Вітер — закон мені —  і сила!

А море — то вітчизна мила!

Я засуджений на страту!

Та пусте:

моя рея є придатна,

аби суддів тих повісить,

що їх моя удача вірна

на цей бриг тай приведе.

А коли

мене й повісять,

мені вмерти, а чи жити —

все одно!

Я давно

страху не знаю:

вільні люди розбивають

це ярмо.

Мій корабель — мій скарб безцінний.

Свобода  — ось мій бог єдиний.

Вітер — закон мені — і сила!

А море — то вітчизна мила!

Налетить борей сердитий —

я і радий:

музика моя — це вітер,

щогл і снастей тремтіння,

стогін темної глибині,

гук: «На абордаж!» і залп гарматний.

Під моря

рев несамовитий,

щогл, і снастей, і вітру

спільний гук

я сплю солодким,

тихомирним

сном, гойдаючись на хвилях

наче в люльці.

Мій корабель — мій скарб безцінний.

Свобода  — ось мій бог єдиний.

Вітер — закон мені — і сила!

А море — то вітчизна мила!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Перекладацький коментар

Рафаель Альберті. Моряк на суходолі — ч. 4

(У цьому дописі — мої переклади останньої групи поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 1, 2, 3.)

47

Надходить море Пуерто

чорне і знову йде.

Ти знаєш, куди воно йде?

Не знаю!

З білі, лазуру і пазелені

надходить і йде.

Ти знаєш, куди воно йде?

Так, я знаю!

48

Рафаель Альберті. Моряк на суходолі — ч. 2

(У цьому дописі — мої переклади наступних 15 поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 1, 3, 4.)

16

Він відпливає з Еспанії,

що найдорожча у світі,

серцем із нею повінчаний

генуезський моряк.

 — До побачення,

      рідна фортеце,

      Андалусі́ї вінець!

Він усе далі:

 — О, як тремтять

      дзвіниці Ка́діса,

      які так мене кохали!

17