Рафаель Альберті. Моряк на суходолі — ч. 4

(У цьому дописі — мої переклади останньої групи поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 123.)


47

Надходить море Пуерто
чорне і знову йде.
Ти знаєш, куди воно йде?
Не знаю!

З білі, лазуру і пазелені
надходить і йде.
Ти знаєш, куди воно йде?
Так, я знаю!


48

Сонце чорне.

З моря, мертвого моря,
вітру порив недоброго.

Каравела чорна,
вантажена кістками утоплеників.

Море чорне.


49

Сумні очі,
по лівім облавку,
ті люди... куди вони йтимуть?

— Куди вони йдуть,
капітане?

Сумні очі, що бачитимуть
невидимі іншим утрати...

— Безцільно вони ідуть.
...В очах моїх сум, безцільно...


50

Сині мури, Африки хвилі,
то підуть, то знов прилинуть.

Як ідуть вони...
Ах, хто ішов би із ними!

Ах, хто б вертався із ними!
Коли вертають вони...


51

Діва Чудовна

(Хода)

Пречиста Діва Чудовна —
заступниця міста Пуерто.
Щороку восьмого вересня
від ріки на балкон вона сходить.

Гвадалете замріяні
води з вербени линуть.
Сан-Алехандро високий міст,
біснаг паперових низки.

Діва Свята Мілагрос
була діва-воїтелька.
У славі з небес спустилася
на чоло рогоносне замку.

Лазуровий пляж атлантичний
є чорним холодним гвоздиком.
Зелена ліхтарня Ка́діса
відтіняє його індиго.

Пречиста Діва Мілагрос
ніколи не сходить на пляжі.
До Пуерто шле Сан-Фернандо
великий човен гармашний.


52

Загорожа

Мої очі,
там, за жалюзі, — хто це?

Це та дівчина, що контрабандою
для моряків вишиває кохання?

Оченята,
що потай у вікно виглядають,
благаю, відкрийте жалюзі,
для коханих вони — карання!

Мої очі,
там, за жалюзі, — хто це?


53

За балюстрадами, самотою,
моя дівчина, морська діва,
вишиває вітрила снігів.

Ах, я іду, життя моє,
наближаюсь поранений,
на фрегаті, один, на якому
я біг твого серця піратського!

Поспішай же, моя морячко!
Бо вимпел, що ти вишиваєш,
від смерті мене вирятовує.


54

— Про що край ріки розважаєш,
край моря, яке вливається у твою ріку?

— Ті вежі такі високі,
не знаю, вони церковні
чи це корабельні башти?

— То башти судна височіють.


55

Стерничий, що втратив шлях

Дозорець, я загубився
і тьмяніє твій світлокид!
Норд-вест. Немає просвіту
у небі, і сам ти спиш!

Заснув на морській ліхтарні
дозорець, й нема нікого,
хто міг би його збудити!
Мчи, поспішай, морський вітре,
ти маєш сказать морякові,
що світлокид не горить!


56

Маленька сирена-християнка

«...Аааа!»
З помаранчів моря!

Сиреночка-християнка
голосно провіщає
вдень, надвечір і вранці.

«...Аааа!»
З помаранчів моря!


57

Король морів

I
Моряки, ви ж бо бачили
за морем сум його тяжкий.

За сиренами клятими
знудився я, моряки!

Бо він королем хоче бути морським
й я також хочу бути ним.

II

Рамена людини моря!
(Для вас мантія з солоної
води, о рамена мої.)

Чоло короля морського!
(Водоростяна корона
для тебе, самотнє чоло моє.)


58

Море

Бачу тебе ночами
як сливове полотнище,
зоткане снами.

Воно на вітру тріпоче,
з’являється і зникає,
воно неначе прощається
зі мною сплячим.


59

Хто осідлав би комоня
з лазурної піни морської!

Хто би зміг одним скоком
пересягнути море!

Вітре, зривай мій одяг!
Кидай його у море!

Одним скоком я хочу
пересягнути море.

Прив’яжи мене добре,
гриво вітру морського!

Одним скоком я хочу
пересягнути море.


60

Ось і пішла морячка
побачитись із моряком,
народжена у Нормандії,
подалася до Мертвого моря.

Принесла вона гостинець:
дві груди застиглі і сірі,
одненьке яблуко гниле
та рибу о п’яти дірах.

Мертве море ніколи
хороших плодів не приносить,
це вже певно, сирено Нормандії,
що плаваєш в Мертвому морі.


61

Як я народивсь селянином,
як я народивсь моряком,
для чого мене тут утримують,
коли я тут бути не хочу?

Одного дня, моє місто,
про який я не смію і мріяти,
одного найкращого дня
— тільки тихо про це! — я зникну.


62

Південного вітру пориви
степ на море перетворили.

Радість!
Море тепер так близько.

Радість!
Сьогодні ж у плавання вийду.

Радість!
Моя морська мрія
— о, радість! — якір підніме.


63                                                        аудіо — голос автора

Як помре на землі мій голос,
ви його віднесіть до моря
і залиште вітрам на волю.

Ви його віднесіть до моря
і наречіть капітаном
білого судна військового.

О, мій голосе, нагороджений
морським особливим вимпелом:
на ньому серце і якір
і одинока зірка,
а ще, певна річ, парус —
парус, наповнений вітром.


64

Похорон

Рибалки мої, рибалки,
пронизайте остенем вітер,
прапорами безбарвними
здіймайте свої жалі!

Виплакуйте мости-очі,
води тридцяти рік,
щоби п’ястук потоку
у морі розбив кораблі.

Безвусі гардемарини,
веселих хвиль охороно,
най чорні роги стугонять,
а мушлі нехай затихнуть!

Морячки, морячки мої,
жони повітря холодного,
розвійте волосся чорне,
вкрийте ним пляжі приморські.

Сіль, садівнице моря,
що у садах своїх плаваєш,
оплакуй, обтужуй оголена
померлого моряка.

Сипле дощ над водою,
падають снігом чорним
водорості холодні.
Зяє могила моя
між льодовиків снігових.

Похорон у високих хвилях!
У піщаних дюнах, у вітрі!
Серед суднових ліхтарів
притлумлених, похорон мій.



........................ (переклад мій)


Примітки

До 47, 51.
Пуерто — іспанське місто Ель-Пуерто-де-Санта-Марія (Кадіс, Андалусія), розташоване на узбережжі Атлантики. В цьому місті народився Рафаель Альберті, нині там є його музей і виставковий центр.

Місто назване на честь Святої Марії Мілагрос (що означає Чудовна), яка у 13 сторіччі явилася тут королю Альфонсу Х. 1260 року Альфонс Х завоював це місто, яке на той момент належало арабам. У поезії говориться, що Діва Мілагрос зійшла на рогоносне чоло замку. Йдеться про розташований у місті замок Сан Маркос, споруджений за короля Альфонса X як укріплена церква на місці мечеті. Роги — це роги місяця, а хрест або Пресвяту Діву у християнстві нерідко зображують над розташованим рогами вгору місяцем як символ перемоги християнства над ісламом. Саме так зображується в іконографії Діва Мілагрос (на різні зображення її сходження і на сам замок можна подивитись у цьому файлі: http://andaluciainformacion.es/cms/media/articulos_archivos/articulos-192.pdf).

«Сан-Алехандро високий міст» — міст Сан-Алехандро через ріку Гвадалете у місті Ель-Пуерто-де-Санта-Марія.

«...біснаг паперових низки...» — біснагою в Іспанії називають особливий букетик з квітів ясмину у формі кульки, який продають на вулицях влітку. В цьому рядку Альберті говорить про схожі на біснагу паперові ліхтарики, гірлянди з яких використовують як вуличні прикраси під час свят.

А ось фото старовинного маяка Кадіса.

Цікаво, що в місті Ель-Пуерто-де-Санта-Марія протягом року жив Христофор Колумб, і тут же оснащувався його флагманський корабель, «Санта Марія», на якому Колумб вирушив звідси у своє перше плавання на захід. Свої останні молитви за успіх подорожі Колумб звернув до покровительки міста Богородиці Мілагрос.


До 56
«З помаранчів моря!» — в Іспанії є примовка: «нема, як у морі помаранчів». Тож у цій поезії це вказівка на вигаданіий характер події.

 


Mavinero en tierra — ч. 4


47

La mar del Puerto viene
negra y se va.
¿Sabes adónde va?
¡No lo sé yo!

De blanco, azul y verde,
vuelve y se va.
¿Sabes adónde va?
¡Sí lo sé yo!


48

Sol negro.

De una mar, de una mar muerta,
la empujó un mal viento.

Carabela negra,
cargada, hundida de huesos.

Mar negro.


49

Ojos tristes, por la banda
de babor... ¿Adónde irán?

—¿Adónde van,
capitán?

Ojos tristes, que verán
las costas que otros no vean...

—Sin rumbo van.
...Mis ojos tristes, sin rumbo...


50

Murallas azules, olas,
del África, van y vienen.

Cuando van...
¡Ay, quién con ellas se fuera!

¡Ay, quién con ellas volviera!
Cuando vuelven...


51

La Virgen de los Milagros

(Procesión)

La Virgen de los Milagros
es la patrona del Puerto.
Para el ocho de septiembre,
se asoma al balcón del río.

Las aguas del Guadalete,
soñando, van de verbena.
San Alejandro, alto puente,
biznaga de farolillos.

La Virgen de los Milagros
era una Virgen guerrera.
Bajó del cielo a la frente
coronada de un castillo.

La playa azul del Atlántico
es un clavel negro y frío.
El faro verde de Cádiz
le raya de añil la arena.

La Virgen de los Milagros
no baja nunca a las playas.
San Fernando manda al Puerto
una lancha cañonera.


52

Ribera

Ojos míos, ¿quién habría
detrás de la celosía?

¿Alguna niña bordando
amores de contrabando
para la marinería?

¡Ojitos que estáis mirando,
abrid vuestra celosía,
que estoy de amores penando!

Ojos míos, ¿quién habría
detrás de la celosía?


53

Sin nadie, en las balaustradas,
mi niña virgen del mar
borda las velas nevadas.

¡Ay que vengo, que yo vengo
herido, en una fragata,
sin nadie, mi vida, huyendo
de tu corazón pirata!

¡De prisa, mi marinera!
Que un jirón de tu bordado
haga que yo no me muera.


54

—¿Qué piensas tú junto al río,
junto al mar que entra en tu río?

—Aquellas torres tan altas,
no sé si torres de iglesia
son, o torres de navío.

—Torres altas de navío.


55

El piloto perdido

¡Torrero, que voy perdido
y está apagado tu faro!
Noroeste. Nada claro
por el cielo, ¡y te has dormido!

¡Que se ha dormido el torrero
y nadie del astillero
talar su sueño ha querido!
¡Corre, ve, viento marero,
y dile a algún marinero
que el faro no está encendido!


56

La sirenilla cristiana

...Aaaa!
¡De los naranjos del mar!

La sirenilla cristiana,
gritando su pregonar
de tarde, noche y mañana.

...aaaa!
¡De los naranjos del mar!


57

El rey del mar

I

Los marineros lo han visto
llorar por la borda, fiero.

¡Por las sirenas malditas,
matádmelo, marineros!

Que él quiere ser rey del mar
y yo también quiero serlo.

II

¡Mis hombros de hombre de mar!
(Un manto de agua salada,
para vosotros, mis hombros.)

¡Mi frente de rey del mar!
(Una corona de algas,
para ti, mi sola frente.)


58

Mar

En las noches, te veo
como una colgadura
del mirabel del sueño.

Asomadas a ella,
velas como pañuelos
me van diciendo adiós
a mí, que estoy durmiendo.


59

¡Quién cabalgara el caballo
de espuma azul de la mar!

De un salto,
¡quién cabalgara la mar!

¡Viento, arráncame la ropa!
¡Tírala, viento, a la mar!

De un salto,
quiero cabalgar la mar.

¡Amárrame a tus cabellos,
crin de los vientos del mar!

De un salto,
quiero ganarme la mar.


60

Ya se fue la marinera
que a ver vino al marinero,
nacida en la Normandía
y desterrada al mar Muerto.

Como ofrenda le traía
sus dos senos grises, yertos,
una manzana podrida
y un pez con cinco agujeros.

Mar muerta tiene que ser
la que no da frutos buenos,
sirena de Normandía,
flotando sobre el mar Muerto.


61

Si yo nací campesino,
si yo nací marinero,
¿por qué me tenéis aquí,
si este aquí yo no lo quiero?

El mejor día, ciudad
a quien jamás he querido,
el mejor día — ¡silencio! —
habré desaparecido.


62

A la estepa un viento sur
convirtiéndola está en mar.

¡Alegría!
Ya la mar está a la vista.

¡Alegría!
Pronto voy a navegar.

¡Alegría!
Ya mi sueño marinero
—¡alegría!— va a zarpar.


63
аудіо — голос автора

Si mi voz muriera en tierra,
llevadla al nivel del mar
y dejadla en la ribera.

Llevadla al nivel del mar
y nombradla capitana
de un blanco bajel de guerra.

¡Oh mi voz condecorada
con la insignia marinera:
sobre el corazón un ancla
y sobre el ancla una estrella
y sobre la estrella el viento
y sobre el viento una vela!


64

Funeral

¡Pescadores, pescadores,
lanzad el arpón al viento
y en banderas sin colores
izad vuestro sentimiento!

Lloren los ojos del puente
las aguas de treinta ríos;
que el puño de la corriente
rompa en el mar los navíos.

¡Lampiños guardias marinas,
que alegres guardáis las olas,
giman las negras bocinas
y callen las caracolas!

¡Marineras, marineras,
mujeres del aire frío,
regad vuestras cabelleras
negras por el playerío!

¡Sal, hortelana, del mar,
flotando, sobre tu huerto,
desnuda, para llorar
por el marinero muerto!

Llueve sobre el agua, llueve
nieve negra de alga fría.
Entre glaciares de nieve,
abierta, la tumba mía.

¡Funerales de las olas!
¡El viento, en los arenales!
Entre apagadas farolas
se hunden mis funerales.



Переклади окремих поезій від інших перекладачів


 


50

Синие стены, волны.
Из Африки гостьи, волны.
Приходят они и уходят.

Волны, от нашей земли
Кого вы с собой унесли?
Кого принесете с собой
Из глубины голубой?


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Валерия Столбова)


59

Хто коня осідлає —
синьо-білого огиря моря?

Стрибком одним
хто осідлає море!

Вітре, зірви з мене одяг!
Кинь його, вітре, в море!

Стрибком одним
я хочу осідлати море.
Вчепитись у пінну гриву,
вітер морський схопить за волосся!

Стрибком одним
я хочу підкорити море.


61

Я народився селянином,
моряком я народився.
А ти мене в місто привів —
на нього я б не дивився!

Чудового ранку, о місто, —
серцем до тебе не звикну, —
чудового ранку, — мовчи,
ані слова, — я зникну!


63

Коли голос умре мій на суші,
покладіть там, де моря прибій.
Залишіть біля хвиль і не руште.

Покладіть там, де моря прибій,
дайте суворий чин командора,
призначте на білий бриг бойовий.

О, прикрашено мій голос
та й емблемами морськими:
на чолі важка кітвиця,
в серці зіронька-зірниця.
Над зорею вітер віє,
пружить, надима вітрила.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Володимира Харитонова з видання
                                                 «Рафаель Альберті. Поезії», 1969)

63

Як вмре на суші голос мій,
перенесіть його до моря
туди, де в берег б’є прибій.

Перенесіть його до моря,
і капітаном неодмінно
на бриг призначте бойовий.

Мій голосе,
мандрівним знаком
тебе призначили моря:
на серці — корабельний якір,
над якорем горить зоря,
над нею — невгамовний вітер
дме у вітрила корабля.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Сергія Борщевського з видання
                                                 «Збірка поетів Іспанії та Латинської Америки», 2006)

63

Если голос умрет мой на суше

Если голос умрет мой на суше,
отнесите на берег морской,
на какой-нибудь мыс мало-мальский,
отнесите на берег морской,
и пожалуйте чин адмиральский,
и назначьте на бриг боевой.
О мой голос, покойся средь шири!
Шум прибоя всегда над тобой.
У тебя ордена на мундире:
якорь, парус и вал голубой.


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Бориса Пастернака)



64

Похороны моряка

Рыбаки, вы, мои рыбаки,
гарпуны по ветру метните.
Полинялые флаги тоски
на баркасах своих поднимите.
Пусть в глазницах моста рыдает
двенадцати рек вода.
Пусть буря бьет и ломает
в открытом море суда.
Пусть юные гардемарины,
стая морских волчат,
черные рупоры вскинут,
а раковины замолчат.
Морячки, а вы морячки,
невесты и жены норд-оста,
рассыпьте волосы в плаче
по отмелям, как по погостам.
Соль, садовница моря,
всплыви, нагая, со дна,
и горькое свое горе
по капле излей сполна.
Пусть водорослей из тучи
сыплется черный снег.
Станет ледник плавучий
могилой моей навек.
Пронзительно, волнам в уши,
ветер морской застонет.
Среди маяков потухших
меня похоронят.


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Валерия Столбова)


Співане виконання: 63. Як помре на землі мій голос... (Vicente Monera):

Немає коментарів:

Дописати коментар