Рафаель Альберті. Моряк на суходолі

(У цьому дописі — мої переклади перших 15 поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 2, 3, 4.)


Моряк на суходолі



Ці пісні народились
з крові серця мого,
що на море бентежно дивилось!



1

Море... о море...
ай, море... Лиш море!

Батьку, навіщо ми в місті беззорім?
Нащо відкраяно мене від моря?

Серце моє круті хвилі гойдають.
Хотіли б і мене носити морями.

Батьку, для чого ми тут із тобою?


2

Федеріко Гарсія Льорка. Узяття Антоньїта ель Камборйо дорогою до Севільї

Із циклу «Циганський романсеро»

Узяття Антоньїта ель Камборйо дорогою до Севільї

Антоніо Торрес Ередіа,
син і онук Камборйо,
в Севілью дивитись кориду
іде із прутком вербовим.
Смаглявий, мов зелен місяць,
хода його зграбна й гайна,
як чорноблискова криця,
кучері між очі сяють.
На половині дороги
лимонів нарізав з гілок
і кидав їх просто в воду,
аж поки узолотилась.
І тут же, на півдорозі,
попід гіллястим в’язом, —
обабіч нього жандарми
й за спиною руки зв’язано.

День відходить неквапно,
вечір за плече кинувши
в жесті широкому ларги
понад морем і ріками.
Оливи чекають ночі,
що визорить Козерогом,
бриз пересягує вскоки
олив’яно-сірі гори.
Антоніо Торрес Ередіа,
син і онук Камборйо,
поміж п’яти кашкетів
іде без прутка вербового.

Антоньйо, та що із тобою?
Не твоє Камборйо ймення,
бо тут вже фонтан із крові
у п’ять цівок би струме́нів.
Ти взагалі безрода,
не те що Камборйо справжній.
Нема вже циган тих гордих,
що сам-один в гори ходжали!
Тремтять, припадаючи порохом,
клинки старовинні зі сталі.

Ввечері, о дев’ятій,
його до в’язниці кинули;
пили лимонад жандарми
під балачки повільні.
І о дев’ятій рівно
в’язницю на ключ закрили.
А небо скидалося полиском
на круп молодої кобили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки.
Ларга — один з прийомів тореро, коли той, повільно повертаючись, поводить перед биком плащем, а тоді закидає його на плече.
У кінці публікації (після решти перекладів) розповідається про прототипи й символіку цієї поезії, зокрема про те, що означає вербовий пруток у руці її героя..

Федеріко Гарсія Льорка. Ішла дівчина до моря

Із циклу «Пісні»:
Дзвіниця севільської вежі Хіральда, про яку йдеться у цій поезії


Ішла дівчина до моря

Лічити хвилі і гальку
до моря моя дівчина
пішла — а знайшлась нечайно
біля ріки Севільї.

Між олеандрів та дзвонів
гойдаєсь човнів п’ятірко:
весла занурено в воду,
бриз надима вітрила.

На вежі севільській ошатній,
гей, хто там глядить із дзвіниці?
П’ять голосів озвалися
округлих, неначе кільця.

Небо — вершник доладний —
річкою верхи їде.
П’ять обручок гойдаються
у зашарілім повітрі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Краєвид без пісні


Краєвид без пісні


Небо синє.
Поле полове.

Гора синя.
Поле полове.

Пустельною долиною
олива іде.

Самотлива
олива.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Федеріко Гарсія Льорка. Хода сигірійї

Із циклу «Поема канте хондо»:
Хода сигірійї

В темряві метеликовій
смаглявовида дівчина,
туман за нею зміїться
білою рікою.

Земля, створе́на зі світла;
небо з плоті земної.


Тіло скуте тремтінням
ритму, що все не з’явить ся;
серце в неї зі срібла
і кинджал у правиці.

Куди ідеш, сигірійє,
за ритмом цим, бездумково?
Який вбере в себе місяць
вапно й олеандр твого болю?

Земля, створена зі світла;
небо з плоті земної.


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Два вечорові місяці

Із циклу «Пісні»:
Два вечорові місяці

                  1

Місяць блідий і безживний;
та наве́сні він знов ожиє.

Як південний вітер тополям
закучерявить чола.

Як наші серця збиратимуть
урожаї зітхань.

Як дахи красуватимуть
у капелюшках із трав.

Місяць блідий і безживний;
та навесні він знов ожиє.

                  2

Помаранчам у гаї
колискової вечір співає.

Співає моя сестричка:
«Земля — помаранч великий!»

Місяць плачливо: «Я також
хочу буть помаранчем!»

 — Ах, синочку, це неможливо:
хоч як би ти зашарівся,
лимончиком навіть не будеш.

 — Як журно!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Півмісяць

Із циклу «Перші пісні» (1922)
Півмісяць

Місяць на воду ліг.
Який то у небі спокій!
Одвічні брижі річні
косить собі поволі;
виглядається в нього гілочка,
мов у люстерко прозоре.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Схід місяця

Із циклу «Пісні»:
Схід місяця

Як місяць ся являє,
свій голос гублять дзвони,
стають стежки знайомі
незнаними шляхами.

Як місяць ся являє,
вкриває землю море
і серце — наче острів
в безкраї нескінченнім.

Ніколи помаранчу
не їстимуть на повень:
зелені й прохолодні
плоди гамують спрагу.

Як місяць ся являє
у ста подібних ликах,
монета білосрібна
ридає у кешені.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)