Хуан Рамон Хіменес. Зимова пісня

Зимова пісня

Піють. Піють.

Де вони піють, співливі птахи?

Щойно дощило. На вітах

досі немає листя. Піють. Піють

птахи. Де ж вони піють,

співливі?

Не тримаю пташок у клітках.

І діти не продають їх. Піють.

І так далеко долина. Ніде...

Я не знаю, де піють

ті птахи  — піють, піють —

співливі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Рамон Хіменес. Ноктюрн

Ноктюрн

Моя сльоза і зоря

торкнулися себе і миттю

однією стали сльозою

однією зіркою стали.

Я осліпнув, і небо

від кохання також осліпло.

І геть усе стало струмливим

болем зірки, світлом сльози.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Хельман. Про поезію

Зі збірки «На південь», 1982

Про поезію

Ну що я можу сказати/

її тепер читають мало/

та й тих хто читає небагато/

усі заклопотані світовою кризою/ та

потребою щодня їсти/ справа

безперечно важлива/ а втім я собі пригадую

як помер від голоду мій дядько хуан/

він казав що і не думає про їжу і взагалі у нього все гаразд/

негаразди почалися потому/

бо на труну бракувало грошей/

і коли зрештою по нього приїхала муніципальна вантажівка/

дядько хуан скидався на пташку/

ті з муніципалітету кинули на нього зневажливий погляд/

і пробурчали що їм знову завдають клопоту/

що вони люди і ховають людей/ а не таких

пташок як дядько хуан/ а він ще й співав без перестанку

цьвірінь та цьвірінь дорогою до крематорію/

оце вже їм здалося неповагою/

йому звеліли стулити пельку ще й стусаном почастували/

та цвірінькання все пурхало кабіною аж у головах їм зацвірінькало/

таким уже був мій дядько хуан/ над усе любив співати/

і з якої скажіть то причини мав би мовчати після смерти/

так цвірінькаючи опинився у печі/ ще й попіл його трохи поцвірінькав/

а чиновники червоні від сорому втуплялись у власні черевики/ та

повернімося до поезії/

поетам нині ведеться кепсько/

їх тепер мало читають/ та й тих хто читає небагато/

цей фах більше не в пошані/ і з кожним днем поетові все важче

змагатись за дівоче кохання/

стати кандидатом в президенти/ отримати кредит у крамниці/

лицар подвигів не чинить аби бути оспіваним поетом/

король не платить три червонці за натхненого вірша/

і ніхто не знає чи так сталось бо попереводились дівчата/ крамарі/ королі/ чи лицарі/

а чи зійшли на пси самі поети/

може винні усі одразу

й нема сенсу над тим застановлятись/

але втішно усе таки знати що хтось іще здатен цвірінькати

коли цього найменше чекають/

як мій дядько хуан після смерти/ і я сьогодні

аби ви мене полюбили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Вже

Здалося, що горить,

та не горить воно,

лиш тліє.

У дзбанах золотих

стовікове вино

ще зріє.

Усе іще звучить

прадавній гонг війни

над світом.

І блискавий потік

ще пустки не омив,

хоч греблі вже розбито.

Учора ще серпа

смерть на злоте зерно

гострила.

Та осяйна стопа

в небесне стремено

ступила.