Фальсета
Ай, Петенеро-циганко!
Ай-яй, Петенеро!
Не було на твоїм похороні
дівчат хвалених.
Дівчат, що дарують Христові мертвому
свої кучері
й виступають в мантиллях білих
у святкових процесіях.
На похорон твій зійшлися
люди злиденні.
Люди, що замість розуму
мають серце.
Вони йшли за тобою в сльозах
провулками темними.
Ай, Петенеро-циганко!
Ай-яй, Петенеро!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
Примітка
«Гітара в канте хондо має лише позначати ритм і «йти» за
кантаором; вона — фон для голосу і повинна бути повністю підпорядкована
співакові. Оскільки ж гітарист своїм умінням нерідко не поступається співакові,
з’явилась фальсета. Це — струнний супровід, інколи надзвичайної сили, але
часто-густо фальшивий, нездарний і повний недоречних італізмів; саме такий він
у «віртуозів», що супроводять виконавців фанданго на отих жалюгідних виставах,
званих «опера фламенка».
Фальсета також має свою традицію, і деякі гітаристи,
наприклад, славетний Ніньйо де Уельва, йдучи за голосом свого природного чуття,
не нехтують чистотою лінії й, попри всю свою віртуозність, ніколи не
виставляють себе віртуозами.
Я згадав про голос природного чуття тому, що перше,
що необхідне для співу,— це здатність перетворювати й очищувати мелодію та
ритм, притаманна андалузцям, зокрема циганам».
(Ф. Г. Льорка, «Архітектура канте хондо», 1931 р., пер. М.
Москаленка).