Із циклу «Поема канте хондо»:
— «Силует петенери»
Смерть
Петенери
Людська пристрасть і туга одвічна
помирає в будинку біленому.
Сотня
коней бредуть навмани.
Їхні
верхівні мертві.
Мов великі зорі, свічки
кидають світло непевне,
і спідниці муар мерехтить
між її мідяними стегнами.
Сотня
коней бредуть навмани.
Їхні
верхівні мертві.
Довгі й гострі тіні лягли
від темрявого краю неба,
і гітари самотньої спів
розлягаєсь далеко.
Сотня
коней бредуть навмани.
Їхні
верхівні мертві.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
Muerte de la Petenera
En la casa blanca
muere
la perdición de los
hombres.
Cien jacas caracolean.
Sus jinetes están muertos.
Bajo las estremecidas
estrellas de los
velones,
su falda de moaré
tiembla
entre sus muslos de
cobre.
Cien jacas caracolean.
Sus jinetes están muertos.
Largas sombras
afiladas
vienen del turbio
horizonte,
y el bordón de una
guitarra
se rompe.
Cien jacas caracolean.
Sus jinetes están muertos.
Смерть
Петенери
Помирає в білім домі
всьогосвітня баламутка.
А сто
коней стали, дибки,
на них
вершники убиті.
В мерехтінні зір лампадних,
зір блимучих, каламутних,
мріють мідні її стегна
крізь муар струмистий, мурий.
А сто
коней стали дибки,
на них
вершники убиті.
Тіні гострі, наточені
відкидає обрій хмурий,
з туги рвуться на гітарі
тугі струни.
А сто
коней стали дибки,
на них
вершники убиті.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Миколи
Лукаша)
Смерть петенеры
В белом домике скоро
отмучится
петенера,
цыганка-разлучница.
Кони мотают мордами.
Всадники мертвые.
Колеблется, догорая,
свеча в ее пальцах
нетвердых,
юбка ее из муара
дрожит на бронзовых
бедрах.
Кони мотают мордами.
Всадники мертвые.
Острые черные тени
тянутся к горизонту.
И рвутся гитарные струны
и стонут.
Кони мотают мордами.
Всадники мертвые.
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар