Хуан Хельман. Запитання

Зі збірки «Mundar», 2007

Запитання

Запитання без відповіді

стало вербою плакучою...

все навколо неї співає,

а всередині — лише повітря,

вода та розсіяне світло

бознаколишнього місяця.

Припавши до її грудей

стільки разів плакав час.

А віти повільно згасали

як і пси під її шатром,

і скрушні зойки,

що не в змозі промовити «ай!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Хельман. Поетичне мистецтво

Зі збірки «Velorio del solo» , 1961

Поетичне мистецтво

Зі стількох людських справ займаюся не своєю,

ніби невблаганний господар

змушує мене працювати і вдень, і вночі,

із болем, із коханням,

під дощем, серед катастрофи,

коли мене кличуть обійми ніжности або душі

і коли я хворий та безсило падають руки.

До цієї роботи мене змушує далекий біль,

а також сльози і вітальні хустинки,

обітниці ранньої осені та вогню,

поцілунки при зустрічі, поцілунки прощання,

усе велить працювати зі словами, із кров’ю.

Я ніколи не був господарем ані праху свого, ні віршів,

невидимі лики писали їх, наче кидали проти смерти.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Хельман. Епітафія

Епітафія

У душі моїй пурхав птах.

Судинами квітка пливла.

Серце моє було скрипкою.

Бувало, що я кохав.

Бувало, кохали мене.

І над усе я радів

весні, з’єднаним рукам.

Люди мають бути щасливими! —

так я завжди казав.

(Тут вони спочивають:

скрипка,

квітка

і птах.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Хельман. Питання

Питання

Коли вже ти струмуєш моєю кров’ю,

і знаєш мої границі,

і пробуджуєш мене серед дня,

аби закарбувати мене у своїй пам’яті,

і нетямишся від моєї терпимости до самого себе,

то скажи мені, якого біса я роблю,

чому потребую тебе,

хто ти, мовчазна, одним єдина,

що вдивляєшся мені в очі уважно і лагідно,

сенс мого жагучого кохання,

чому прагну наповнити тебе лише собою,

і вмістити тебе в собі, і вичерпати,

і змішатися з твоїм волоссям,

чому ти — моя єдина вітчизна

супроти звірні забуття.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Хельман. Поспішімо

Зі збірки «De atrásalante en su porfía», 2009

Поспішімо

Поезіє, поспішімо,

доки морок не став тотальним.

Ці часи, що спливають кров’ю від збочень,

заслуговують трохи блакиті, трохи ясности,

мужности перед небезпеками,

останками машинерії зла.

Треба повернути світ обличчям до нього самого

від його безупинної гонитви.

Треба

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Слово apurémonos, перекладене тут як поспішімо, має ще одне значення: очистімося, одухотворімося, піднесімося духом, ушляхетнімося.

Хуан Хельман. годі...

Зі збірки «Мав сказати, що кохаю»

годі...

годі

досить із мене смерти

досить болю і мороку годі

моє серце сяйне наче слово

воно стало величним наче

сонце на сході злітає серце моє співає

зараннями воно пташка

а потім воно ім’я твоє

твоє ім’я яке сходить ранками

зігріває світ і сідає

єдино у моє серце

сонце в моєму серці

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)