Густаво Адольфо Бекер. Коли гойднуться дзвоники блакитні...

XVI (16)

Коли гойднуться дзвоники блакитні

на схилі дня,

і ти подумаєш, що повз балкон повіяв

легіт, зітхаючи,

знай: то, захований в густому листі,

зітхаю я.

Коли ледь чутний звук торкнеться шкіри,

не слуху навіть,

і здасться, що ім’я твоє промовив

голос віддалений,

знай: то до тебе між хитливих тіней

озвався я.

Коли бентежно серце серед ночі

закалатає,

бо коло своїх вуст відчуєш дихання

чиєсь гаряче,

знай: обіч тебе невидимий, невідчутний

дихаю я.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Густаво Адольфо Бекер. Що є поезія?..

XXI (21)

Що є поезія? — мовиш до мене,

в очі вливаючи зору блакить.

Що є поезія? Ти ще питаєш?

Її утілення... — ти.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Густаво Адольфо Бекер. Смагла моя шкіра...

XI (11)

Смагла моя шкіра, ув очу — одвага,

я пристрасть сама, я кохання вогонь,

душа моя захвату й нестяму спрагла,

Чи й ти цього прагнеш?

                                    — О ні, не того.

Чоло мармурове і коси злотаві —

я ніжність одвічна і скромність свята,

ніга і розкоші на тебе чекають.

За мною шукаєш?

                                     — О ні, ти — не та.

Я мрія — прекрасна, але нездійсненна,

сягнути мене — як сягнути звізди,

я фата-моргана, мара недіткненна,

й кохати не можу.

                                     — Прийди, о прийди!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Ексілья Сальданья. Одноногий Осаїн

Зі збірки «Пісні для майіто і голубки», 1983

Одноногий Осаїн

Криванжа,

кривий,

кривенький.

Одноногий.

Із карлючкою кривою.

Одноногий.

Лиш одне у нього око.

Одноногий.

Й одне вухо клаповухе.

Одноногий.

А куделя переплутана з травою.

Одноногий.

Криванжа,

кривий,

кривенький.

Одноногий.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Осаїн — африканське божество дикої природи, якого описують як одноруку, одноногу, однооку людиноподібну істоту.

Ексілья Сальданья. Осара, вітер

Зі збірки «Пісні для майіто і голубки», 1983

Осара́, вітер

З’являється вітер: свище, реве —

це Свистун-Ревун-Осара.

Осара — це вітер, це вітер.

Нічний і сонячний птаху,

гожий птаху із вигнутим

повітряним дзьобом і крилами

дивовижними, дихаючими,

ти потрібен володарці-се́йбі

у її королівстві зеленім:

чекають на тебе пальма,

акана́ і тополя,

махагóні з червоним стовбуром,

і геба́н зі стовбуром чорним,

і кедр, і сосна, і маха́гуа —

ти маєш заколисати

їхні тендітні пагони.

І ми із синочком чекаємо:

відсвіжи йому сон,

будь-ласка!

З’являється вітер: свище, реве —

це Свистун-Ревун-Осара!

Осара — це вітер, це вітер.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Примітка. Майіто (mayito) — народна назва поширеного на Кубі птаха з роду горобцеподібних, офіційна назва якого — еполетник рудоплечий (Agelaius humeralis).

Рубен Даріо. Пірати

Зі збірки «Мандрівний спів», 1907

Пірати

Останній цвях в співливу дошку палуби,

останній цвях у такелаж загнати,

і відпливаймо, добрий мій пірате, —

вітрила спитують уже легені шквалу.

Тритон під кілем вдивлений у далі,

і спалах блискавки золотить статі

химерні на спижовій інкрустації,

а в піхвах усміхаються кинджали.

Піратський хор зривається від прови

назустріч орифламі дня нового,

й сурмлять у відповідь провісники зорі,

відвагу славлячи лицарів вітру чесних,

що зачервонюють блават небесний

корогвою володарів морів!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)