Густаво Адольфо Бекер. Смагла моя шкіра...

XI (11)

Смагла моя шкіра, ув очу — одвага,
я пристрасть сама, я кохання вогонь,
душа моя захвату й нестяму спрагла,
Чи й ти цього прагнеш?
                                    — О ні, не того.

Чоло мармурове і коси злотаві —
я ніжність одвічна і скромність свята,
ніга і розкоші на тебе чекають.
За мною шукаєш?
                                     — О ні, ти — не та.

Я мрія — прекрасна, але нездійсненна,
сягнути мене — як сягнути звізди,
я фата-моргана, мара недіткненна,
й кохати не можу.
                                     — Прийди, о прийди!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

XI

—Yo soy ardiente, yo soy morena,
yo soy el símbolo de la pasión,
de ansia de goces mi alma está llena.
¿A mí me buscas?
                                      —No es a ti, no.

—Mi frente es pálida, mis trenzas de oro:
puedo brindarte dichas sin fin,
yo de ternuras guardo un tesoro.
¿A mí me llamas?
                                      —No, no es a ti.

—Yo soy un sueño, un imposible,
vano fantasma de niebla y luz;
soy incorpórea, soy intangible:
no puedo amarte.
                                      —¡Oh ven, ven tú!

XI

Я любострасна, смаглявотіла —
тобі всі радощі неземні
моя б жагуча душа відкрила.
Чи не мене ти шукаєш?
            — Ні.
Золотокоса я, блідолиця —
була б розрадою у журбі.
В мені блаженства і утіх скарбниця.
Мені довіришся?
             — Не тобі.
Я сон, я мрія твоя незбутня,
тебе повіки не полюблю.
Я безтілесна, я невідчутна,
мара, омана...
             — Прийди, молю.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Сергія Борщевського з видання
                                                 «Збірка поетів Іспанії та Латинської Америки», 2006)
XI

            — Я — смуглотіла, вогонь палає
Бажань жагучих в серці на дні;
Душа кохання передчуває;
Мене шукаєш, поете? — Ні.

            — Я — золотокоса і білолиця;
Можливо, й щастя твоє в мені!
Я — незбагненна, я — чарівниця;
Мене ти кличеш, поете? — Ні.

            — Я — мрія світла і нездійсненна;
Я — сон казковий, я — диво з див;
Я — безтілесна, неосягненна;
Кохать не зможу. Прийди, прийди!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Олени Криштальської з видання
                                                 «Густаво Адольфо Беккер. Рими», 1993)

XI
 
— Я пылкостью нрава и бронзою тела
внушаю неистовой страсти мечты.
Мои наслажденья не знают предела,
меня ли ты жаждешь? — Увы, то не ты.
 
— Чело словно мрамор и косы златые,
я тихое счастье дарю, полюбя,
и нежно храню все обеты святые.
Меня ли ты ищешь? — О нет, не тебя!
 
— Я гостья из снов, я всего лишь виденье,
я призрак, рожденный меж светом и тьмой,
бесплотна, рассеюсь от прикосновенья,
любить неспособна... — Останься со мной!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Ларисы Кириллиной (отсюда))

Російський переклад Юлії Ушакової: http://mirznaet.ru/article/726/14-10-2013_stikhotvorenie-g-a-bekker

Послухати в оригіналі:

Розповідь про цю поезію еспанською: https://www.youtube.com/watch?v=0wNCQMHeCpc

Немає коментарів:

Дописати коментар