Федеріко Гарсія Льорка: українські переклади і українська транскрипція імені великого андалусійця

Шукаючи в Інтернеті нечисленні українські переклади творів великого іспанського поета, не одразу і знайдеш, бо доведеться перепробувати кілька варіантів написання його імені, а точніше, першого і другого прізвищ (за іспанською традицією людина має два прізвища: першим стає перше прізвище батька, а другим — перше прізвище матері):

Гарсія — Ґарсія — Гарсіа — Ґарсіа

Лорка — Льорка

І ось що знаходиться після тривалого дослідження (прізвища поета навожу відповідно до кожної публікації, а самі публікації — у хронологічному порядку):

Федеріко Гарсія Льорка. Портрет Сільверіо Франконетті

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Віньєти фламенко»

Портрет Сільверіо Франконетті

Фламенко

і кров італійця —

як він співав,

Сільвері́о?

Густий мед Італії

з нашим лимоном,

ніс у собі ридання глибоке

співака сигірійї.

Крик його був жахливий.

Старі люди оповідали:

ртуть дзеркал

розтікалася

і волосся дибилося.

Ковзав тонами

без найменших розривів.

Творець

і садівничий,

він зводив альтанки

для тиші.

Його мелодія нині —

з відгомонами, лунами, вилясками.

Спить, довершена й чиста,

у відлуннях колишнього!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Сільверіо Франконетті (1831–1889), легендарний виконавець фламенко, був сином італійця та іспанки. Він одним з перших підняв циганські народні співи, що вважалися плебейськими, до рівня мистецтва. Так звана «сигірійя Сільверіо» стала відомою на всю країну. Переважно Франконетті працював у Мадриді, Севільї, Хересі і Кадісі, де зажив слави «короля співаків». Він став засновником традиції так званих «співочих кафе», cafés cantantes. Відкрите 1881 року, його Café de Silverio на вулиці Rosario de Sevilla незабаром стало уособленням еталону фламенко і місцем зустрічі кращих представників цього мистецтва. Ось відео із розповіддю про такі кафе.

«ртуть дзеркал розтікалася» — при нагріванні зі ртутної амальгами (саме нею зі споду покриваються дзеркала) вивільняється ртуть. Очевидно, таку саму дію справляла і потужна вібрація голосу співака.

Федеріко Гарсія Льорка. Негритянський сон на Кубі

Із циклу «Поет у Нью-Йорку»:

— «Поет приїздить до Гавани»

Негритянський сон на Кубі

Дону Фернандо Ортісу

Як місяць буде у повні, поїду в Сантьяго де Куба,

поїду, поїду в Сантьяго

у повозі чорних вод.

Поїду в Сантьяго.

Пальмові крівлі співатимуть.

Поїду в Сантьяго.

Як на лелеку запрагне перетворитися пальма,

поїду в Сантьяго.

Як обернутись медузою схоче банан із плодами,

поїду в Сантьяго.

Поїду в Сантьяго

із русявою головою Фонсеки.

Поїду в Сантьяго

із рожевістю Ромео і Джульєти.

Поїду в Сантьяго.

Папіряне море і срібло монет.

Поїду в Сантьяго.

О, Кубо! О, ритм сухих зерен!

Поїду в Сантьяго.

О, пасок гарячий і крапля мадери!

Поїду в Сантьяго.

Арфа пальмових стовбурів, тютюнова квітка, кайман!

Поїду в Сантьяго.

Я завжди казав, що поїду в Сантьяго

у повозі чорних вод,

поїду в Сантьяго,

з алкоголем і бризом у колесах його,

поїду в Сантьяго.

У темряві мої коралі,

поїду в Сантьяго.

Море в піску купається,

поїду в Сантьяго.

Біла спека і мертва падалиця,

поїду в Сантьяго.

О, волова прохолода тростини!

О, Кубо! О, вигин шереху і глини!

Поїду в Сантьяго.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Сон (ісп.: son) — негритянська мелодія і танець

Із наведених у кінці цієї публікації фрагментів спогадів про поета та інших матеріалів ви дізнаєтесь багато цікавого про цю поезію та її образи

Передмова до перекладів «Поеми канте хондо» Федеріко Гарсії Льорки

Поезії, що входять до книжки Федеріко Гарсії Льорки «Поема канте хондо», можна читати і полюбити поокремо і поза всяким контекстом. Однак справжню свою сутність вони розкриють лише тому, хто прочитає їх усі поспіль, знаючи, що це за поезії, яку історію розповідають і насамперед — що собою являють мистецтво канте хондо та його різновиди, найпершим з яких є циганська сигірійя. І хто розповість про це краще за самого автора?

З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книжки «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975):

Федеріко Гарсія Льорка. Поема циганської сигірійї

Поезії, що входять до складу  «Поеми циганської сигірійї», перекладалися мною і розміщувалися в цьому блозі в різний час і не в тому порядку, в якому вони розташовані в оригіналі. Тож у цьому дописі я розміщую свій переклад цього поетичного циклу цілком, із посиланнями на первісні публікації, де містяться примітки, оригінали, інші переклади та аудіозаписи.

Розповідь про цей поетичний цикл Льорки і про те, що собою являє циганська сигірійя, ви знайдете у моїй «Передмові до перекладів „Поеми канте хондо“».

Із циклу «Поема канте хондо»

Поема циганської сигірійї

Карлосові Морлі Вікуньї

Федеріко Гарсія Льорка. Тиша

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Тиша

Слухай, сину мій, тишу.

Вона хвилюється, дихає,

в ній течуть долини і відзвуки.

Це тиша,

що чола схиляє

до землі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

У цій поезії тиша відповідає драматичній паузі, яка слідує за першими звуками гітари і криком, що ним починається канте хондо, і яка  є невід’ємною частиною виконання.

Федеріко Гарсія Льорка. Вона пройшла

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Вона пройшла

Діти споглядають

щось віддалене.

Гаснуть світники.

Сліпі дівчата

в місяця допитуються таїн.

І плачу спіралі висхідні

у повітрі вітерець гойдає.

Гори споглядають

щось віддалене.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. А далі

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

А далі

Усі лабіринти,

утворені часом,

щезають.

(Пустиню

лишаючи).

І серце,

джерело бажань,

висихає.

(Пустиню

лишаючи).

Цілунків і ранків

палкі сподівання

згасають.

Пустиню

лишаючи.

Хвилясту пустиню

лишаючи.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Передмова до перекладів «Поеми солеа́»

Нижче у цьому блозі містяться переклади поезій Федеріко Гарсії Льорки із циклу «Поема солеа́», що входить до складу «Поеми канте хондо» і складається з 10 поезій. Переклади розміщено в порядку оригіналів за винятком поезії «Селище» — її я переклала давно і вона відображається останньою, хоча насправді є другою в циклі. Як і всі решта поетичних циклів Льорки, «Поема солеа́» є цілісним твором, свого роду поетичною розповіддю, тож читати її краще цілком і послідовно.

Упереджую публікацію перекладів кількома цитатами з лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книжки «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975):

 «Назвою „канте хондо“ позначають групу андалузьких пісень, найчистішим і найдосконалішим типом яких є циганська сигірійя; від них походять інші пісні, що збереглися в народі й досі: поло, мартінете, карселера і солеар. А пісеньки, звані малагенья, гранадіна, ронденья, петенера, та інші є лише похідним від названих вище і різняться від них за будовою та ритмом. Їх називають „канте фламенко“.
...

На сьогодні відомі кілька різновидів канте хондо, серед яких е основні й похідні. Назви їхні більш або менш занурені в тематику співу (солеар — знемога від самотності; карселера — тюремна; мартінете — ковальська), або виражають форму виконання (саета — стріла, пісня-вигук; лів’яна — легка), або пов’язані з географічними назвами і назвами місцевості побутування; є й такі, що пояснити їх в наш час важко — семантика назви губиться у глибині віків. Пісні ці короткі, складаються в основному з трьох-чотирьох рядків. Так, сигірійя — це звичайно катрен, солеар — терцет, рядки в цих строфах пов’язані не римою, а традиційним асонансом.

...

Жінки звичайно співали солеарес, меланхолійні й людяні пісні, що порівняно легко знаходять шлях до серця; чоловіки ж, як правило, виконували дивовижну циганську сигірійю.

...

Тут мені хочеться згадати... і Хуана Бреву, неперевершених виконавців солеарес, що будили первісну тугу в лимонних гаях Малаги чи серед надморських ночей Пуерто».

В публікації «Хуан Брева», є записи співу цього неймовірного кантаора.

Назва цього стилю канте хондо — soleá —  є андалусійським діалектизмом слова «soledad» — самотність.

Видатний іспанський поет Антоніо Мачадо називав солеа «мати народного співу, королева наспівів». Тексти солеа — це кілька коротких сповнених трагізму рядків на тему самотності і мінливості долі.

Як більшість форм канте хондо, soleá має другу назву в множині — soleares. Бо soleá називають одну строфу музичної композиції, текст якої складається з багатьох строф. Разом така композиція зветься soleares, хоча нерідко називають її і в одині, soleá.

Прикметно, що слово soledad у множині має і ще одне значення: відлюдне, пустельне місце, глушина.

Видатний російський іспаніст, літературознавець і перекладач Анатолій Гелескул у своїй статті про іспанську народну поезію пише: «Найстаровиннішими, „доциганськими“ формами канте хондо вважаються канья і солеа — пісні глибокого дихання і лункого, суворого, майже молитовного складу».

Тут ви можете послухати солеарес, співані однією з найвизначніших виконавиць цього жанру нашого часу, Фернандою де Утрера (Fernanda de Utrera): https://www.youtube.com/watch?v=PKMpAjL9Lrg

А нижче можна переглянути ще кілька відеозаписів сучасного виконання солеа, хоч, звісно, це лише натяк на чуте поетом у часи існування справжнього солеа, якого, мабуть, уже не існує.

Федеріко Гарсія Льорка. Спогад [Земля суха...]

Поема солеа́

Присвячується Хорхе Саламеа

Із циклу «Поема канте хондо»:
— «Поема солеа́»

Спогад

Земля суха,

земля безгучна

ночей

безмежних.

(Вітер в оливняках,

вітер поземний).

Стара

земля

лямпади

і печалі.

Земля
водойм підземних.

Земля
сліпої смерті

і стріл безжальних.

(Вітровій по шляхах.

Тиховій в тополиному гаю).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки
У критичному виданні Christian de Paepe дана поезія не має назви, однак у рукописах вона фігурує під назвою «Evocación» — «Спогад».

«Земля водойм підземних». У шедеврі мавританського зодчества XIV століття, всесвітньо відомій Альгамбрі, бувшій резиденції Гранадського емірата, що являє собою архітектурний комплекс з палаців і садів, є так званий Майдан Водойм, що отримав свою назву від підземних цистерн, викопаних тут графом де Тендилья 1494 року. Імовірно, у поезії йдеться саме про ці водойми.

Далі в циклі слідує поезія «Селище».

Федеріко Гарсія Льорка. Кинджал

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Кинджал

Кинджал

у серце вганяється,

наче леміш плуга

в цілець.

          Ні.

Не встромляйте.

          Ні.

Кинджал,

мов сонячний промінь,

запалює жахні

провалля.

          Ні.

Не встромляйте.

          Ні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Перехрестя

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Перехрестя

Вітер з-під сонця;

ліхтар

і в серце — 

кинджал.

Вулицю

наповняє

тремтіння

струни нап’ятої,

тремтіння

величезного ґедзя.

З усіх чотирьох вітрів —

я бачу:

у серце —

кинджал.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Ай!

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Ай!

Крик лишає по собі у вітрі

тінь кипарису.

(Облиште мене в цьому полі

із плачем моїм).

Увесь світ — сама лиш руїна,

що в німотну тишу заринула.

(Облиште мене в цьому полі

із плачем моїм).

Не стало і променя, обрій

кострами поточений.

(Я ж сказав вам: облиште мене

в цьому полі

із плачем моїм).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Наглість

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Наглість

Мертвим зоставсь у провулку

із кинджалом у грудях.

Невідомий нікому.

Як тремтить цей ліхтар,

мамо!

Як він тремтить у провулку,

цей єдиний ліхтарик!

Світало. І було ні́кому

ув очі його зазирнути,

відкриті різкому повітрю.

Мертвим, мертвим зоставсь у провулку

із кинджалом, кинджалом у грудях

невідомий нікому, нікому.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Солеа́

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Солеа́

У погребовім одінні

гадає, що світ маленький,

а серце таке велике.

У погребовім одінні.

Гадає, що тужні крики

і тендітні зітхання

зникають в потоці вітру.

У погребовім одінні.

Балкон лишився відкритим,

і зоря світова крізь нього

увела небо блакитне.

Ай айяйяйяй,

у погребовім одінні!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Печера

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Печера

З печери лунають

протяглії зойки.

(Лілове

на тлі червоному).

Спогадує циган

віддалені сторони.

(Фігури таємні

і вежі високі).

А очі ідуть

за вібруючим голосом.

(Чорне

на тлі червоному).

Білена печера

тремтить в золотому.

(Біле

на тлі червоному).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Зустріч

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Зустріч

Ні ти, ані я

зустрічатися

не бажаємо.

Ти... та ти уже знаєш.

Я так сильно її кохав!

Іди собі отим плаєм.

Мої руки

попробивані

цвяхами.

Чи не бачиш,

як я кров’ю

спливаю?

Не оглядайся,

ступай помалу

і молися, як я,

святому

Каетанові,

бо ані ти, ані я

зустрічатися

не бажаємо.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Наведений переклад — один із тих щасливих випадків, коли оригінал вдалося відтворити в точності, не додавши, не прибравши і не змінивши жодного слова. Сюжет поезії загадковий: незрозуміло, із чоловіком чи жінкою зустрівся її герой і який зв’язок між його візаві та коханою, про яку він говорить. Цікаво, що різні перекладачі сприйняли і, відповідно, передали цей сюжет по-різному. Так, переклад Бориса Дубина іще більш розпливчастий, аніж оригінал: навіть фраза «Я так сильно її кохав!» перетворюється на нейтральне «Как я люблю, ты знаешь». У Миколи Лукаша явно вказано, що герой зустрівся із жінкою, але слова про кохання з поезії зникли зовсім. Марк Самаєв також гадає, що то була жінка, але не та, яку кохає герой. У Юни Мориц це також жінка, але чи кохана, чи інша, незрозуміло. Мені ж бачиться випадкова зустріч двох чоловіків, які кохають одну жінку. Проте я не стала конкретизувати переклад відповідно до свого бачення, а зберегла загадковість сюжету оригіналу: це може бути і «любовний трикутник» з двох чоловіків і жінки або двох жінок і чоловіка, і просто зустріч колишніх коханців.

 «І молися, як я, Святому Каетанові». Святий Каетан (1480–1547), якого в Іспанії називають отець Провидіння, вважається покровителем бідаків і хліба насущного. Коли 1547 року в Неаполі вибухнула громадянська війна, Каетан у молитвах просив Бога припинити кровопролиття, взявши його життя як жертву, і того ж року помер. Одна з найпоширеніших молитов до святого Каетана звучить так:

О, преславний святий Каетане, отець Провидіння!

Ти не допускаєш, щоб у моєму домі не вистачало хліба насущного,

і твоєю щедрою рукою прошу милостини у земного і людського.

О, преславний святий Каетане,

Провидіння, Провидіння, Провидіння!

(¡Oh, glorioso san Cayetano, Padre de la Providencia!

No permitas que en mi casa me falte la subsistencia

y de tu liberal mano una limosna te pido en lo temporal y humano.

¡Oh, glorioso San Cayetano,

providencia, providencia, providencia!)

Федеріко Гарсія Льорка. Світанкові дзвони

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема солеа́»

Світанкові дзвони

Дзвони тай у Ко́рдові

на світанні.

Дзвони світанкові

у Гранаді.

По усіх усюдах

чують вас дівчата,

що плачуть над тужно́ю

ніжно́ю солеа́.

У горах і долинах

Андалусі́ї

вам серця дівочі

вторять співом.

З Іспанії всієї

зі схилами тремтливими,

з розпуттями сліпучими,

з пустельними обніжжями

дівчата дослухаються

до вашого дзвоніння;

із ніжками граційними,

з одіннями струмливими,

дівчата, що наповнюють

перехрестя світлом.

Ах, дзвони тай у Ко́рдові

на світанні,

ах, дзвони світанкові

у Гранаді!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

Починаючи із назви — Alba, — яка перекладається і як «світання», і як «ранкові дзвони», уся ця поезія  має два прочитання. Слово солеа́, що стало назвою андалузького наспіву, означає також самотність, печаль і тугу, а в цьому поетичному циклі солеа́ постає як одухотворений персонаж. Говорячи про дівчат, котрі чують ранкові дзвони в Андалусі́ї та по всій Іспанії, Льорка використовує такі слова, що їх можна зрозуміти і як опис природи краю, і як опис самих дівчат: приміром, pie, що перекладається і як стопа, і як обніжжя гори, або falda, яке означає гірський схил і спідницю або накидку.  Не маючи змоги передати цю гру понять нашою мовою, слова якої є більш конкретними, я розгорнула цю двозначність у два послідовні описи, через що переклад вийшов довшим за оригінал. Як вирішили завдання інші перекладачі, ви побачите нижче.

Ось вони, дзвони Кордови:

Федеріко Гарсія Льорка. Крик

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Крик

Еліпс крику

лине від верховини

до верховини.

Постає

чорна райдуга,

простягшись від олив

над лазуровою ніччю.

    Ай!

Наче лучок віоли,

крик примусив тремтіти

струни довжезні вітру.

    Ай!

(Із печер визирають люди,

тримаючи світники).

    Ай!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

«Циганська сигірійя починається страшним зойком, що розколює землю на дві ідеальні півкулі. Це крик мертвих поколінь, пронизлива туга за зниклими століттями, це жагучий спогад про любов під іншим місяцем і іншими вітрами.

Відтак мелодійна фраза розкриває таємницю музичних тонів і видобуває коштовний камінь ридання, лунку сльозу над рікою голосу. Андалузець тремтить, чуючи цей крик, і жодна інша пісня нашого краю поетичною величчю не дорівнюється сигірійї. Рідко, надзвичайно рідко щастило людському духові створити щось подібне.»

З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книжки «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975)

Федеріко Гарсія Льорка. Севільська пісенька

Із циклу «Пісні»:

— «Пісні для дітей»

Севільська пісенька

Соліті Салінас

Як світає

в помаранчевому гаю,

мед шукають

бджілки золотаві.

Де він, де він, мед?

Де вони шукають?

Онде, Ісабель,

у квітках блакитних.

Там, у розмарині,

бачиш?

(Там є срібний стільчик,

він для пана-бджілки,

а для його пані —

стільчик золотавий.)

Як світає

в помаранчевому гаю.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Ящірок тужить-плаче...

Із циклу «Пісні»:

— «Пісні для дітей»

Ящірок тужить-плаче

Мадемуазель Тересіті Гільєн

під семинотне пригравання на піаніно

Ящірок тужить-плаче.

Ящірка тужить-плаче.

Ящірка і ящірок

із білими фартушками.

Вони невбачай загубили

свою обручку вінчальну.

Ай, колечко, тай з олива,

ай, обручечка олив’яна!

Величезна небесна куля

летить, птахами запряжена.

Кругловиде сонце правує —

капітан у жилеті атласнім.

Погляньте, які вони літні!

Які літні ці двоє ящірок!

Ай, як вони плачуть гірко,

ай, ай, як вони плачуть!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Поспів

Із циклу «Пісні»:

— «Пісні для дітей»

Поспів

В сірім мареві

птах Грифон

перебрався у сіре.

А дівчина Кукуріку

свою білину згубила

і онде ледве видніє.

Щоб увійти в сіризну

помалювавсь і я сірим.

Та як же у тій сіризні

я зазорів!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Краєвид

Із циклу «Пісні»:

— «Пісні для дітей»

Краєвид

Ріті, Кончі, Пепе і Карменсіці

Вечір, завше розвіяний,

нащось у холод убрався.

До запітнілих вікон

діти гуртом припали

і бачать, як жовте дерево

обертаєсь птахами.

Вечір на землю влігся,

уздовж ріки простягшись.

А на даху череп’янім

грає рум’янець яблучний.

  

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)