Із циклу «Поема канте хондо»:
— «Поема солеа́»
Печера
З печери лунають
протяглії зойки.
(Лілове
на тлі червоному).
Спогадує циган
віддалені сторони.
(Фігури таємні
і вежі високі).
А очі ідуть
за вібруючим голосом.
(Чорне
на тлі червоному).
Білена печера
тремтить в золотому.
(Біле
на тлі червоному).
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Cueva
De la
cueva salen
largos
sollozos.
(Lo
cárdeno
sobre lo
rojo.)
El
gitano evoca
países
remotos.
(Torres
altas y hombres
misteriosos.)
En la
voz entrecortada
van sus
ojos.
(Lo
negro
sobre lo
rojo.)
Y la
cueva encalada
tiembla
en el oro.
(Lo
blanco
sobre lo
rojo.)
Печера
Тужне ридання
чути з печери.
(Сизе
по че́рвені).
Згадує циган
мандри далекі.
(Вежі високі.
Люди шалені).
Голос одчайний,
очі як терен.
(Чорне
по червені).
В золоті білена
грає печера.
(Біле
по червені).
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Пещера
Из пещеры — вздох
за вздохом,
Сотни вздохов,
сонмы вздохов,
Фиолетовых на
красном.
Глот цыгана
воскрешает
Страны, канувшие
в вечность,
Башни, врезанные
в небо,
Чужеземцев,
полных тайны...
В прерывающемся
стоне
Голоса, и под
высокой
Бровью — чёрное
на красном.
Известковую
пещеру
Дрожь берёт.
Дрожит пещера
Золотом. Лежит
пещера —
В блеске — белая
на красном —
Павою...
— Струит пещера
Слёзы: белое на
красном...
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Марины
Цветаевой)
Пещера
Протяжны рыдания
в гулкой пещере.
(Свинцовое
тонет в багряном.)
Цыган вспоминает
дороги кочевий.
(Зубцы крепостей
за туманом.)
А звуки и веки —
что вскрытые вены.
(Черное
тонет в багряном.)
И в золоте слез
расплываются стены.
(И золото
тонет в багряном.)
Немає коментарів:
Дописати коментар