Хосе Еррера Петере. Увійди до Мадріду

Увійди до Мадріду

Заколотнику, що ж, увійди до Мадріду:

як продав той народ, що тебе вигодовував,

то заходь і шукай своїй ренті віднову —

це єдине, що ти загубив тут, крім стиду.

В тому липні чи снище лихе тобі ввиділось

у повік паленінні під скрегіт зубовний,

чи кривава фантазія ночі грозової

серед чорних химер в маренні хворобливому.

Так заходь, і побач, і почуй, божеволіючи,

досконалий Мадрід, що постав над Кастилією,

як він бореться, як він зростає ув опорі —

це видовище зверхність, мов рану, ятритиме.

Входь же, зраднику, й видом зеленим від сорому

і від злости у землю мадридську зарийся!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Дамасо Алонсо. Безсоння

Зі збірки «Діти гніву», 1944

Безсоння

Мадрід — місто із понад мільйоном трупів (згідно із останніми статистичними

            даними).

Буває, ворочаючись уночі, підведуся у цьому алькирі, де гнию уже 45 років,

            і довгими годинами дослухаюся до завивань урагану, чи собачого бреху,

            чи м’якого струмування місячного світла.

І довгими годинами вию, наче ураган, і гавкаю розлюченим псом, і струмую,

            мов молоко з гарячого вимені великої жовтої корови.

І довгими годинами питаю, питаю в Бога, чому повільно гниє моя душа,

            чому у цьому місті, у Мадріді, гниє понад мільйон трупів,

            чому мільйони трупів повільно гниють у світі.

Скажи мені, який сад чи город ти збираєшся угноювати нашим мерлом?

Невже боїшся, що тобі повсихають величезні розарії днів чи печальні

            смертельно-білі лілеї твоїх ночей?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Сесар Арконада. Пережити

Пережити

Коли ми втомлюємося жити,

чи втомимося ми кохати?

Адже жити й кохати —

для нас те саме;

але усе колись іде на спад,

як життя,

і також як

кохання.

Сумним є не остаточне спадання,

зрештою, смерть

виправляє усі помилки;

сумно пережити

власні почуття:

що станеться тоді

із моєю надзвичайною

жагою кохання?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Сесар Арконада. Мадригал

Мадригал

Яйцем

курки-хмарини

котиться небом

місяць.

Йому пощастило

впасти

просто у воду

фонтану.

І тепер

у ночі цій парковій

він наче червона зіниця,

яка на нас дивиться...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Сесар Арконада. Самота

Самота

Стільки люду.

Сміх. Голоси...

Про що вони всі говорять?

А втім, немає різниці...

Стільки сонця.

Веселі обличчя.

А я відчуваю лиш тугу

безмірну.

Іду центром міста

без напрямку і без цілі.

Навіщо я тут?

Ці люди

такі подібні й такі відмінні.

І саме це мені болить найбільше.

Тут немає тієї жінки,

яку б я міг

    Покохати...

                      Самота.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Сесар Арконада. Прокляття старим вулицям

Прокляття старим вулицям

Брудне життя. Пересохле русло.

Стільки століть тут промчали,

галопуючи до музеїв.

Навіщо намотувати клубки плачливих ностальгій

за віддаленостями, спочилими у вічних ночах.

Не є добре носити нове убрання

просоченим історією і часом.

Неспішність.

                      Поважність.

                                           Мистецтво —

то бешкетна дитина.

                                    У палаці герцогині

                                    учора обладнали гараж.

Пігмейські будинки зниклої тепер раси

із мантією чорної патини.

Скільки заходів сонця помалювало ці балкони.

В альбомі майдану підпишемо протест

у рубриці прогресу.

Історія.

            Архітектура.

Ніч: поети приходять на водопій.

                                    Друкарко авіакомпанії,

                                    ходімо з нами до сінематографу.

Легенда.

            Минуле.

                        Спогади. Прокляття старим вулицям.

                                    Сеньйор Марінетті:

                                    Віват хмарочосам!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Філіппо Томмазо Марінетті — італійський письменник-футурист, автор маніфесту італійського футуризму, опублікованого 20 лютого 1909 року в паризькій газеті «Фіґаро»

Люіс Сернуда. Андалусієць

Андалусієць

Тінь, зіткана зі світла,

що відштовхує м’яко,

тихий сніг полум’яний —

андалусієць.

Загадковість подібності,

різність до відзеркалення

і кохання з ненавистю —

андалусієць.

О мій братику милий,

ти — господнє творіння,

й Він один розуміє

андалусійця.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)