Федеріко Гарсія Льорка. Гітара

Із циклу «Поема канте хондо»:

Гітара

Зачинає плачами
бриніти гітара.
Струн удари
розколюють
келихи рання.
Зачинає плачами
бриніти гітара.
І вже
не мовчатиме.
Їй незмога
мовчати.
Квилить монотонно,
плаче водами,
стогне вітрами
понад снігами.
Їй незмога
мовчати.
Тужить за речами
втраченими.
Пісками півдня гарячими
просить камелій білих,
плаче стрілою без цілі,
без розсвіту повечір’ям
і першим померлим птахом
у гіллі.
О, гітаро!
Серце, що його
п’ять шпаг ізранили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій) 

«Канте хондо близький до пташиних трелей, до голосу півня, до природної музики лісів і джерел.
Отже, це — винятковий зразок первісного, найдавнішого в Європі співу, в чиїх звуках живуть оголені, гарячкові чуття перших східних рас.
Композитор Мануель де Фалья, на якого я посилаюсь, глибоко дослідив це питання і вважає, що циганська сигірійя належить до канте хондо; він рішуче твердить, що це — єдиний тип пісень нашого континенту, які в усій чистоті зберегли ознаки стародавнього співу східних народів — як за композицією, так і за стилем.
Ще раніше, ні я ознайомився з цими думками де Фальї, циганська сигірійя малювала моїй уяві (уяві невиліковного лірика) безкінечну дорогу, дорогу без перехресть, яка веде до тремтливого джерела «дитинної» поезії, дорогу, на якій загинув перший птах і заіржавіла перша стріла.»
З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книги «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975)

Luis Graner y Arrufi (1863–1929). Playing the guitar


La guitarra

Empieza el llanto
de la guitarra.
Se rompen las copas
de la madrugada.
Empieza el llanto
de la
guitarra.
Es inútil callarla.
Es imposible
callarla.
Llorra monótona
como llora el agua,
como llora el viento
sobre la nevada.
Es imposible
callarla.
Llora por cosas
lejanas.
Arena del Sur caliente
que pide camelias blancas.
Llora flecha sin blanco,
la tarde sin mañana,
y el primer pájaro muerto
sobre la rama.
¡Oh guitarra!
Corazón malherido
por cinco espadas.



Гітара

Починається
плач гітари,
розбиваються
дзбани ранку.
Починається
плач гітари.
Гамувати її —
не варто.
Не вгамуєш її —
намарне.
Монотонно,
ніби хвиля, плаче гітара,
ніби вітер над снігопадом,
плаче гітара,
не вгамуєш її —
намарне.
Так плаче за даллю марев
півдня пісок гарячий —
камелій благає білих.
Так плаче стріла без цілі,
так вечір без ранку плаче.

На голім вітті вмирає
вранішня перша птаха.
О гітара,
конає серце,
на п’яти розіп’яте шпагах!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Василя Стуса)



Гітара

Як заридала
моя гітара,—
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара...
Хочу утішить —
надармо,
хочу утишить —
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити —
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п’ять ножів
одним ударом!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)



Гітара

От і почався
Лемент гітари,
Порозбивались
Чарки світанку.
От і почався
Лемент гітари,
І неможливо
Її спинити —
Щоб замовчала.

Одноманітно,
Мов злива плаче,
Мов вітер скиглить
Над снігопадом,
Плаче гітара
Про речі дальні.

     Це півдня пісок гарячий
     Камелій білих жадає,
     Це плаче стріла без цілі
     І присмерки без світанку.
     І перша вгорі на гілці
     Померла пташка.

О, гітаро.
Серце пробите
П’ятьма мечами.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Ігора Качуровського з видання «Ігор Качуровський. Круг понадземний. Світова поезія від VI по XX століття», 2007)



Гітара

Озвалася плачем
гітара.
Розбились келихи
світанку.
Озвалася плачем
гітара.
Утишувати плач
не варто.
Її утишувати —
марно.
Як монотонні води, плаче
вона, як вітер
над снігами.
Її утишувати —
марно.
Оплакує вона
все дальнє:
пісок жарких пустель,
що білим цвітом марить,
і стріли без мети,
і вечори без ранків,
і мить, коли вмовкає
убитий птах.
Гітаро,
о серце під ударом
п’яти несхибних шпаг!


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Михайла Москаленка, з книги 
                                   «Федеріко ГарсіаЛорка. Думки про мистецтво», 1975)



Ґітара

Починається плач ґітари.
Розбиваються чарочки ранку.
Починається плач ґітари.
Марно її уривати.
Годі її урвати.
Плаче одноманітно,
як плаче вода,
як плаче вітер
у хуртовині.
Годі її урвати.
Плаче за чимось далеким.
Пісок палючого півдня
хоче камелій білих.
Плаче стріла без цілі,
вечір без ранку,
і перший померлий птах
на гілці.
Ґітара —
серце протнули п’ять шабель.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Федора Воротнюка)



Гитара

Начинается
плач гитары.
Разбивается
чаша утра.
Начинается
плач гитары.
О, не жди от нее
молчанья,
не проси у нее
молчанья!
Неустанно
гитара плачет,
как вода по каналам — плачет,
как ветра над снегами — плачет,
не моли ее о молчанье!
Так плачет закат о рассвете,
так плачет стрела без цели,
так песок раскаленный плачет
о прохладной красе камелий.
Так прощается с жизнью птица
под угрозой змеиного жала.
О гитара,
бедная жертва
пяти проворных кинжалов!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марины Цветаевой)



Гітара

Пачынае плакаць гітара —
гарлачом свішча ранак гартанны.
Пачынае плакаць гітара:
супыніць яе — марная мара.
Хто яе замаўчаць прымусіць?
Плача ў стоме,
ў роспачнай скрусе.
Як вада, задуменна плача,
як вятрыска над снегам гарачы.
ці ж маўчаць яе змусіць няўдача?
так пясок у пустэльні плача,
смягла трызніць камеліяй белай.
Без пагоні так плачуць стрэлы,
вечар плача, без рання патухшы,
плача дрэва па мёртвай птушцы.
О гітара! Сэрца, адвага!
Ныеш ранаю пяцішпагай!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Рыгор Барадулін)


Послухати в оригіналі:

http://federicogarcialorca.net/mp3/la_guitarra.mp3 — друг Лорки, іспанський поет Рафаель Альберті (1902–1999), чиї поезії ви також знайдете у цьому блозі


Constantino Gomez Salvador (1864–1937). Man with guitar


Michael Arthur C. Un gitano granadino. 1914

Немає коментарів:

Дописати коментар