Із циклу «Циганський романсеро»
Романс про чорну тугу
Присвячується Хосе Наварро Пардо
Порпаються дзьоби півнів
в пошуках зорі ранкової,
коли темним гірським схилом
сходить Соледад Монтойя.
Пахне конями і тінню
її тіла мідність жовта.
З димчастих ковадел грудей
линуть круглі співи-зойки.
«Соледад, кого ти кличеш
в час такий сама-самотня?»
«Кличу того, кого кличу.
Не твоя про се турбота.
Я шукаю свою радість
й ту, кого назву собою».
«Соледад моїх печалей!
Зрештою примчить до моря
кінь, який заїв вудила,
і між хвилями потоне».
«Не напоминай про море,
бо одвічна туга чорна
пророста під шепіт листя
тут, на землях оливкових».
«Яку непозбутню тугу,
Соледад, у собі носиш!
Прикрість губ, чекання прикрість
в соці сліз твоїх лимоннім».
«Туга! Наче божевільна, —
дві коси метуть підлогу, —
кидаюсь із кухні в спальню,
вихором мечусь по домі.
дві коси метуть підлогу, —
кидаюсь із кухні в спальню,
вихором мечусь по домі.
О, ця туга! Я вбираю
плоть гагатову і строї.
Сороченьки полотняні!
Моїх стегон мак червоний!»
«Соледад, ти вимий тіло
жайворовою водою,
упусти у своє серце
спокій, Соледад Монтойя».
Десь внизу ріка співає —
неба й листя літ танковий.
Жовтим квітом гарбузовим
увінчане світло нове.
О, циган одвічна туга!
Туга чиста і самотня.
Смуток потаємних русел
і світань далеких спомин.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
Ім’я Soledad у перекладі з іспанської
означає «самотність», а поширене старовинне сефардське прізвище Montoya походить
від слів Monte de Yah — «господня гора».
Ось що писав Льорка про андалусійську тугу:
«Pena [туга]
Соледад Монтойя — це коріння народу
Андалусії. Це не мука, бо той, хто відчуває тугу, може усміхатись, і не
засліплюючий біль, бо через тугу ніколи не плачуть. Це жага без об’єкта, інтенсивна
любов невідомо до чого, із певністю, що смерть, ця вічна домінанта Андалусії,
дихає за дверима».
