Хосе Анхель Буеса. Дощова пісня

Зі збірки «Нова оаза»

Дощова пісня

І за твоїм віконцем, десь-певне, дощить сьогодні,

так само нечутно, мабуть, як за моїм дощить.

І знаю я, що цим ранком, похмурим і непогодним,

до мене, геть проти волі, думка твоя злетить.

Твоє супокійне серце перелякано скинеться,

відчувши колишню ніжність, позабуту давно.

І, якщо ти вишиваєш, запетлюється нитка,

й усе ще дощитиме в очу, коли прояснить за вікном.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Габріель Селайя. Ти для мене

Ти для мене

Якби ж моє серденько відало

бодай щось про єство моє;

якби межі хмар не заносилось,

чужим голосом не співало

чужої пісні, відземлене.

Ай, я знав би, за чим шукаю!

Ай, я знав би, що так болить мене!

Я ім’я твоє знав би, кохана,

цілий світ би тоді нам належав,

і з тобою ми були б разом,

і я знав би, чого ти прагнеш,

а ти сказала б мені, хто я є.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Габріель Селайя. Хто ти?

Хто ти?

Иншу сукню подам тобі  — і душа в тебе инша.

(Я збентежений: майже не відаю, хто ти.)

Розкуйовджу волосся — ти заходишся сміхом,

а мені аж болить цей твій вигляд безформний.

Так змінить тебе можу, що кого і кохаю.

Ти стаєш чим завгодно і нічим все тим самим.

Ти смієшся, і мабуть, коли мене шукають

губи, це лише спрагле морське серце мовчання.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка.

«Морське серце» — менше знаний нині синонім слова «медуза»; мені здалося, що він збагачує сенс цієї поезії і автор був би не проти його використання :)

Габріель Селайя. Ні мало ні багато

Ні мало ні багато

Твої груди маленькі

й затуманені очі —

те, чому нема імені,

не збагнувши, обожнюю.

Твої стегна довгасті

і коротке волосся —

що випорскує завжди,

не збагнувши, обожнюю.

Легкий стан, сміх заметливий,

вислови невгаданні,

і глузливий цей погляд

не збагнувши, обожнюю.

Тебе, що зовсім поруч!

Тебе, що так далеко!

І цілую, й не маю,

й, не збагнувши, обожнюю.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

М. Лукашеві

Над мінливістю світу

у мінливому світлі

ходить місяць мінливий,

хилитає пітьму.

А зісподу чи слива
у цвіту, чи олива
срібнолиста, дрімлива
світить стежку йому...

Мабуть, ця маленька поезія потребує пояснення.

У ній — мої враження від читання Лукашевих перекладів з Федеріко Гарсії Льорки. Безмежно залюблений в Україну і українське слово, Лукаш настільки майстерно переніс творчість цього поета на український ґрунт, що я чую власний голос Лукаша, бачу українські краєвиди, і водночас — чую голос самого Льорки і бачу його Андалусію. Ці відчуття настільки переплетені, що одне проступає крізь инше і їх неможливо розділити.

Антоніо Мачадо. Канте хондо

Зі збірки «Soledades» (1899–1907)

XIV

(Канте хондо)

Поринувши у роздуми, звивав я

тугий клубок відрази і печалі,

аж раптом, залетівши до покою

через вікно, що німо визирало

у теплу літню ніч, торкнулось вуха

якоїсь копли сонної ридання,

усе в заломах тремоло похмурого

музичних чародійок мого краю.

...Й було Кохання, мов червоний пломінь.

— Нервові пальці на струну тремтячу

поклали тягле золоте зітхання;

потому тиша... й струмінь зореграю —.

...І Смерть була, з косою за плечима,

— така достоту, як в уяві мого мальства, —

з повільним кроком, лиховісна, голокоста.

І на лункій вібруючій гітарі

швидка рука ударом відтворила

могильну тишу смертного відгалу.

І одинокий схлип, неначе подув,

стривожив тлін і порохи розмаяв.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Мануель Мачадо. Канте хондо

Канте хондо

Кожному з нас співали

однієї ночі розгульної

копли, що нас убивали.

Серце, притиш свою тугу:

кожному з нас співали

однієї ночі розгульної.

Малагеньї і солеа

та сигірійї циганські...

Історія моїх печалей

і твоїх днів безталанних.

Малагеньї і солеа

та сигірійї циганські...

То народне знання,

яке вміщує всі науки:

як вмирати і як ненавидіти,

як кохати й терпіти муки.

То народне знання,

яке вміщує всі науки.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Канте хондо — особливе пісенне мистецтво Андалусії