Смерть Антоньїта ель Камборйо
Смерті гласи зазвучали
в околах Гвадалквівіру.
Древні гласи, що обстали
мужній голос гвоздика.
Кидався ярим вепром,
розмітаючи зграю псину,
пірнав і злітав серед герцю
лискучим порським дельфіном.
Купався в ворожій крові
галстух його кармазиновий,
та кинджалів було чотири
і долю його було вирішено.
У той час, коли зорі дротками
води проймали сірі,
як бичкам-сьоголіткам у марах
левкоїв веро́ніки снили,
смерті гласи наповняли
околи Гвадалквівіру.
*
— Антоніо Торрес Ередіа,
Камборйо густою гривою,
смаглявістю місяць зелений,
голосом мужній гвоздик:
хто тебе збавив віку
в околі Гвадалквівіру?
— Мої браття у первих,
Ередіа з Бенамехі.
Ті, що іншим не заздрили,
а заздрили лиш мені.
Сап’яновим черевикам,
медальйонам слонової кістки,
а ще оцій моїй шкірі,
на жасмині й оливах замішаній.
— Ай, Антоньїто Камборйо,
гідний імператриці!
Згадай же святую Діву,
пред смертю бо пристоїш.
— Ай, Федеріко Гарсія,
жандармів вже мусиш кликати!
Перетятим стеблом маїсовим
стан мій ся долу хилить.
*
Стікали три цівки крові,
карбуючи профіль у вічності.
Живий дукач, що ніколи
його вже не відтворити.
Янгол ставний прихиляв
голову на пуховицю.
Інші, потомлені гомоном,
тихо світили свічку.
І, як ті четверо в-первих
ступали до Бенамехі,
смерті гласи затихали
в околах Гвадалквівіру.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
Примітка
Вероніка — один з прийомів тореро, коли той, тримаючи плащ обома руками, пропускає під ним бика.