Федеріко Гарсія Льорка. Прощальне

Із циклу «Пісні»:
Прощальне

Як буду мертвий,
залиште балкон одвертим.

Дитина їсть апельсини.
(Я бачу плоди оранжеві.)

Жнець ізжинає пшеницю.
(Мені чути шурхіт стебел.)

Як буду мертвий,
залиште балкон одвертим!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Чотири жовті балади

Із циклу «Перші пісні» (1922)

Чотири жовті балади


I

Дерево зеленіє
на гірській верховині.

Пастух, що ідеш самітно,
пастух, що надходиш звільна.

Дрімотливі оливи
спускаються в спеку долини.

Пастух, що ідеш самітно,
пастух, що надходиш звільна.

Ні пса в тебе, ні білі вівці,
ні ціпка, ні коханих лиць.

Пастух, що ідеш самітно.

Міг би тінню зазолотитись,
й у пшеничних ланах розчинитись.

Пастух, що надходиш звільна.


II

Федеріко Гарсія Льорка. Смерть Антоньїта ель Камборйо

Смерть Антоньїта ель Камборйо

Смерті гласи зазвучали
в околах Гвадалквівіру.
Древні гласи, що обстали
мужній голос гвоздика.
Кидався ярим вепром,
розмітаючи зграю псину,
пірнав і злітав серед герцю
лискучим порським дельфіном.
Купався в ворожій крові
галстух його кармазиновий,
та кинджалів було чотири
і долю його було вирішено.
У той час, коли зорі дротками
води проймали сірі,
як бичкам-сьоголіткам у марах
левкоїв веро́ніки снили,
смерті гласи наповняли
околи Гвадалквівіру.

*

— Антоніо Торрес Ередіа,
Камборйо густою гривою,
смаглявістю місяць зелений,
голосом мужній гвоздик:
хто тебе збавив віку
в околі Гвадалквівіру?
— Мої браття у первих,
Ередіа з Бенамехі.
Ті, що іншим не заздрили,
а заздрили лиш мені.
Сап’яновим черевикам,
медальйонам слонової кістки,
а ще оцій моїй шкірі,
на жасмині й оливах замішаній.
— Ай, Антоньїто Камборйо,
гідний імператриці!
Згадай же святую Діву,
пред смертю бо пристоїш.
— Ай, Федеріко Гарсія,
жандармів вже мусиш кликати!
Перетятим стеблом маїсовим
стан мій ся долу хилить.

*

Стікали три цівки крові,
карбуючи профіль у вічності.
Живий дукач, що ніколи
його вже не відтворити.
Янгол ставний прихиляв
голову на пуховицю.
Інші, потомлені гомоном,
тихо світили свічку.
І, як ті четверо в-первих
ступали до Бенамехі,
смерті гласи затихали
в околах Гвадалквівіру.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Вероніка — один з прийомів тореро, коли той, тримаючи плащ обома руками, пропускає під ним бика.


Федеріко Гарсія Льорка. Аделіна на прогулянці

Із циклу «Пісні»:

Аделіна на прогулянці

У моря нема помаранчів,
й не знайдеш в Севільї любов.
Як сяє! Смаглява панянко,
позичте мені холодок.

Най він позеле́нить обличчя
 соком лайму й лимону, —
слова Ваші — малі рибчинки —
стануть пливати, витись навколо.

У моря нема помаранчів.
Ах, кохання...
Й не знайдеш в Севільї любов!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Примітки
Рефрен цієї поезії є фольклорною алюзією. Так, в Іспанії є примовка: «нема, як у морі помаранчів». А ось перший рядок народної пісеньки: «A la mar fui por naranjas, cosa que la mar no tiene» (Я пішов до моря по помаранчі, таж їх у нього немає). Див. також поезію «Маленька сирена-християнка» [56] іншого іспанського поета, котрий, як і Льорка, належав до «генерації 27 року», — Рафаеля Альберті.
Холодок — маловживана нині назва парасольки від сонця.
Внизу цієї публікації є ілюстрація — картина «Холодок» уславленого одноплемінця Льорки, маляра Франсіско-Хосе де Гойя. Чи не той образ надихнув Льорку на написання цієї поезії?

Федеріко Гарсія Льорка. Помаранча й лимон

Із циклу «Пісні»:
— «Ігри»
Помаранча й лимон...

Помаранча й лимон.

Ай же, дівчино,
нещаслива любов!

Лимон і помаранча.

Твоє личко ясніє,
що біле латаття!

Лимон.

(Як сяє промінчик
сонячний.)

Помаранча.

(У крайці води
на галечці.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)