Хуан Рамон Моліна. Поривання

Поривання
 
От би зродитись у часи відваги,
в часи кохань, завоювань і битов,
коли солдатів, збоїв і монахів
в розбурхані моря штовхала згага
побачить землі, досі не відкриті, —
 
не в ці сумні, коли немов обмежувальну
накреслено всім пориванням лінію
і сам я пристрасність змінив на обережність
й самотній, ранний, все стою на узбережжі
й дивлюся на межу між синню й синню!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Рамон Моліна. Коли помру

Коли помру

Я молодим помру мабуть... І друзі

мене обрядять в чорне,

рядами стануть на останнім прузі

свічки жалобні,

і покладуть між них дбайливі руки

тіло холодне,

потилицю на подушку, й на грудях

складуть долоні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Моліна прожив бурхливе, але коротке життя, померши у віці 33 років.

Хуан Рамон Моліна. Мати Меланхолія

Мати Меланхолія

До твоїх стилих грудей, о Мати Меланхоліє,

припавши, мушу жити з таємною печаллю,

опоєний етерами гіркої філософії

і книжними отрутами сучасними і давніми.

Моя від спраги втомлена душа плекає спомин

про тіняву і свіжість зеленої Аркадії,

про дар неоціненний води в міху простому,
і грубий хліб селянський, і сон серед левади.

Увесь мій біль колишній і весь мій біль новітній

з фатальною есенцією мудрої освічености

ношу тонко поєднаними в серці і свідомості.

Уже я знаю землю і позаземні сфери

і виходив багато пляжами й Кітерами...

Я є твій син улюблений, Мати Меланхоліє!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Кітера — острів, де народилася Афродіта

Хуан Рамон Моліна. Сад

Сад

Достиглі яблука запашно дихають,

звабно лисніють грона виноградні,

дзюркочуть, мов веселі водограї,

звуки цілунків, залицянь і сміху.

Дрімають мирно голуби на вітах

із волами опуклими. Альтанки

та листя на деревах ароматами

п’янкими здалека мирують квіти.

Гаряче сонце розсипає промені,

і бджоли сповнюють повітря вальсом

гудючим над солодкими росинами.

Метелики танцюють бистрим пломенем,

і птаство ув опіренні отласнім

клює золотосяйні апельсини.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуан Рамон Моліна. Полювання на сирен

Полювання на сирен

Спіймай мені сирену, рибалко-самотино,

що сидиш біля моря в розпуці і досаді,

тобі не таланило, та ось твоя година:

блищить на хвилях повня, мов чарівне свічадо.

В припливному потоці вони із моря зринуть

— засяють їхні перса, мов водяні смарагди —

і заспівають разом, і спів до нас долине,

що моряків безщасних на вірну згубу надить.

Тоді мерщій у воду і накидай тенета

на ту, що найгарніша, не дай втекти з лабетів,

дивися лиш не слухай удаваних молінь.

І у моїх обіймах її побачить ранок

— слабку, померти ладну під ніжним катуванням, —

і хвіст її тремтітиме мов переливна тінь.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

«Der Seltene Fang» («Рідкісний улов»), 1896, скульптор Ernst Herter,
Viktoriapark, Берлін