 |
| Олександр Андрійович Іванов (1806–1858), «Гілка оливи» |
Ступаєш неквапно, поважно у вечір, що спокоєм диха,
у сад, оповитий смерканням, де місяць гойдається стиха
на листі терпкому і свіжім, на білих замріяних квітах,
купаючись в пахощах ніжних духмяного теплого літа
Від саду оливовим гаєм ідеш повз задумливі гори
Край неба згасає, і звуки в тремтливому тануть просторі
Цикади ген-ген застрекочуть — і знову замовкнуть ускорах
М’який переднічний упокій розчинює кожен твій порух
Аж ось олівець розступився — й яскраві незлічені зорі
відбилися срібним сяянням у вкритому брижами морі
І раптом, розкривши обійми, біжиш ти й смієшся — до кого?
хто друг твій таємний? До моря... й солоного вітру морського!
Немає коментарів:
Дописати коментар