Хосефіна де ля Торре. Ти ніс...

Ти ніс...
 
Ти ніс
на ногах білий пісок
невідомого пляжу.
Тому,
коли ти наблизився,
я не почула кроків.
Ніс
ув оголеному голосі
ритм чекання.
Тому,
коли заговорив до мене,
не розчула твоїх слів.
Ніс на долонях
білу піну того моря.
Тому
не втримала і сліду
твого приходу.
Ти завжди приходив,
коли шукала за тобою,
проте я тебе не впізнавала.
Білий пісок, ритм чекання, біла піна!
Неспокійний сон про зелене узбережжя,
збрижене запитаннями!..
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хосефіна де ля Торре. Прозора вода...

Прозора вода ставка.
Була свічадом тополі,
а небові зеленим килимом,
помережаним віттям.
Ах, якби я могла
ступити у неї босоніж
і стати вітром в воді
і розворушити тополю!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)