Вільям Вордсворт. Райдуга

Райдуга

Лучиться райдугу уздріть — 
       І серце виграє:
Так було на зорі життя;
Так зараз є, як я в літах;
Так буде в старості моїй — 
      Чи краще смерть!
Батьком для нас Дитя єси;
Нехай же решту моїх днів
поєднує природний надпорив.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Шарль Бодлер. Запрошення до подорожі

Запрошення до подорожі

Сестро і дитя,
Лагідне буття
Най постане у твоїй уяві: 
В коханні кожна мить
І навіть смерть лиш спить
В чарівному, як ти, далекім краї!
Промені світил
В серпанковій імлі — 
Погляд твій в сльозах непевний
Просто до душі
Промовля в тиші
Імовірливо і потаємно.

Все диха ладом, упокоєм,
Нігой, розкошами, красою.

В нашій спочивальні — 
Миготливий ґлянець
Меблів, полірованих роками;
Незвичайних квітів
Пахощі в повітрі
З ароматом бурштину зміша́ні.
Східні пишноти,
Плафонів яснота,
Глибокі виборні свічада...
Речі мовлять без слів,
І мова ця їхня — 
Солодка для серця відрада.

Все диха ладом, упокоєм,
Нігой, розкошами, красою.

Стоять кораблі
З далеких країв
В дрімотному сні у причалів;
Безцінні скарби
Здобули тобі
І новими мандрами марять.
А сонця захід
Убрав в гіацинт
І злато поля і канали; 
І світ, оповитий
Згасаючим світлом
Теплим, у сон поринає.

Все диха ладом, упокоєм,
Нігой, розкошами, красою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Айвазовський Іван Костянтинович (1817–1900). Захід на морі. 1856

Федеріко Гарсія Льорка. Крайобраз

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Крайобраз

Долина олив

присмеркова

згортається 

опахалом

і розгортається знову.

Небо низьке 

струмиться

темним зоряним ливнем.

Сутінки й очерети

тремтять 

на річній підойми́ні.

Повняться 

криком оливи.

Зграя птахів-

полонянок

у мерехтливім вітті

довгими колихає

хвостами 

в сірім повітрі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Вінсент ван Гог. «Оливовий гай». 1889

Примітка. Під подихами вітерця оливи бліднуть, бо їх листя зісподу світло-сіре.

Веселий віршик

Іван Шишкін (1832–189).
Етюд «Полудень. В околицях Москви. Братцево». 1866

(дитячий)


Сонце котиться полями
Золотавими жнивами
На узгір’я закотилось
Озирнулось, заяскрилось
Й гайда вниз лісистим схилом
Повним гомоном і співом
В бистру річечку пірнуло
Аж до денця заглянуло
Прокотилось бережками
Із м’якими моріжками
З луками квітучими
Запашно-гудучими
Погуляло у садочку
Зазирнуло дітям в очка
Все осяяло, зігріло
І за обрієм спочило...

Вінсент ван Гог (1853–1890). Пшеничне поле із жайворонком. 1887

Микола Богданов-Бельский (1868–1945). Діти. 1910

Федот Сичков (1870–1958). Діти в мальвах. 1937

Вільям Блейк. Смійтесь, смійтесь, Вольтер і Руссо

З «Манускрипта Россетті»

Смійтесь, смійтесь, Вольтер і Руссо:

Вся іронія ваша пуста!

Проти вітру сіє́те пісок,

Він назад вам його заверта.

Та піщинку кожну на клейнод

Промінь світла Його претворяє;

Очі глу́зливі сліпить жорост,

На шляхах же Господніх він сяє.

Демокритові атоми й ті

Частки світла, що Ньютон уздрів, —

Лиш піщинки Святої Землі,

Де народ свій Господь оселив.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

«Ньютон», монотипія Вільяма Блейка, 1795–1805 (взято звідси)

Вільям Блейк. Образ Божественного

Зі збірки «Пісні невинності»

Образ Божественного

Про Милість, Жаль, Мир і Любов

Хто в скруті не благав?

До них не зносив молитов?

Подяку не звертав?

Бо Милість, Жаль, Мир і Любов —

Це батько наш Господь,

І Милість, Жаль, Мир і Любов —

Ми, кров його і плоть.

Бо Милість серцем є Його

Людським, обличчям — Жаль,

Утіленням Його — Любов,

А Мир — людським вбранням.

Тож хто, у будь-якім краю,

до Нього в скруті горнесь,

Мольбу спрямовує свою

До Його людських форм.

Любімо ж втілення Його:

Коли, хоч в дикуні,

Є Милість, Жаль, Мир і Любов —

То Бог живе у нім.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Прогулянка на заході сонця

Наталці

Олександр Андрійович Іванов (1806–1858), «Гілка оливи»

Ступаєш неквапно, поважно у вечір, що спокоєм диха,

у сад, оповитий смерканням, де місяць гойдається стиха

на листі терпкому і свіжім, на білих замріяних квітах,

купаючись в пахощах ніжних духмяного теплого літа

Від саду оливовим гаєм ідеш повз задумливі гори

Край неба згасає, і звуки в тремтливому тануть просторі

Цикади ген-ген застрекочуть — і знову замовкнуть ускорах

М’який переднічний упокій розчинює кожен твій порух

Аж ось олівець розступився — й яскраві незлічені зорі

відбилися срібним сяянням у вкритому брижами морі

І раптом, розкривши обійми, біжиш ти й смієшся — до кого?

хто друг твій таємний? До моря... й солоного вітру морського!

Вільям Блейк. Тигр

Зі збірки «Пісні досвіду» 

Тигр

Тигр! О, Тигре! Як огнисто

Ти гориш у хащах млистих!

Хто створив твій досконалий

Оригінал поезії «Тигр», оформлений 
і надрукований Вільямом Блейком 1795 р. 
Взято звідси:

Обрис жахно-величавий?

В чиїм взорі ти роджений?

Ч’їм звелінням утілений?

Де, в яких глибинах, висях

Огнь очей цих запалився?

Хто наваживсь цей вогонь

Взяти до своїх долонь?

На яких могутніх крилах

Він злітав в безодню й вирій?

Серця — який велет дужий

М’язи й жили звив потужно?

І не здри́гнувся він не́вже

Від його ударів перших?

Що за горно, що за молот
Били й плавили твій мозок?

Чиї руки на ковалі

Грізну лють його стискали?

А коли в зорянім світлі

Ти підвівся гордовито,

Чи всміхнувсь він загожено

У виду твого рождення?

Не́вже, хто створив ягня,

Є творцем твого вогня?

Тигре, Тигре, що гориш
Вогнисто в лісах нічних,
Позір вічний чий і сила
Твою звершеність сформили?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

В небі диск оранжево-червоний

В небі диск оранжево-червоний, 

загадковий, наче вид у індіанця:

зараз скрикне, сплесне у долоні

і закружить у ритмічнім танці,

поринувши в спогади прадавні,

в дикі хащі, у величні гори,

на озера у зелених плавнях,

у безкраї степові простори...

у високих вилицях відбиті

стрімчаки і береги урвисті,

і шумлять у скронях споконвіку

вольні вітри і потоки бистрі...

очі зщулені, сміються — чи до мене,

чи до споминів про світ простий і юний;

і горить серед нічного неба
його погляд віщий і безжурний…