Негадана, раптова осінь...

Негадана, раптова осінь мене застала серед піль

квітучих, викупаних в росах. І наче висипала сіль

на землю і мені на коси. Так, ненавмисне, мимохіть.

Тепер стоїть простоволоса й над мертвим квітом голосить.

А я сміюсь. Бо знов весною розквітнуть луки й переліг,

і я торкатимусь рукою легких голівок запашних,

й барвисте море розколишеться під подувами вітерця,

а коси — що ж, нехай світлішають, мені так більше до лиця.

Альфонсіна Сторні. Тиша

Зі збірки «Без вороття», 1919

Тиша

Скажи, ти колись загадувався,

чому світи за світами

безшелесно пролітають

над нашими головами?

Свідомі найглибших таїн,

дихаючи абсолютом,

по синіх своїх маршрутах

пливуть вони у мовчанні.

І хоча сном, марою

є життя, що крізь серце рине

в дрібного людського створіння,

лиш людина є гамірною.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хосе Марті. XXX. Спалах кривавого пломеню...

Зі збірки «Невигадливі вірші», 1891

XXX

Спалах кривавого пломеню

розтяв морок хмар грозових:

з трюму сотня по сотні

вивантажували рабів.

Вітер в шаленій люті

мішав повітря і діл;

тяглась череда закутих

оголених чорних тіл.

Буря бараки стрясала,

зсередини їх рвучи;

Мати йшла і кричала,

дитя на руках несучи.

А потім крайнебо вичервонив

величезний сонячний диск,

освітивши раба повішеного

на сейбі неподалік.

І хлопець-свідок, здригаючись

від жалю до людського стогону,

коло ніг мерця заприсягся

змити злочин власною кров’ю!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. У цій поезії Хосе Марті описав реальну подію, пережиту ним, у майбутньому лідером кубинського визвольного руху і народним героєм усієї Латинської Америки, у віці 9 років, коли він став свідком того, як під час бурі з корабля вивантажували чорношкірих рабів. Один з них намагався втекти і його було повішено. Побачене тоді супроводжувало поета протягом усього життя. І він загинув у бою за свободу та справедливість для своєї батьківщини.