Зі збірки «Невигадливі вірші»
XXX
Спалах кривавого пломеню
розтяв морок хмар грозових:
з трюму сотня по сотні
вивантажували рабів.
Вітер в шаленій люті
мішав повітря і діл;
тяглась череда закутих
оголених чорних тіл.
Буря бараки стрясала,
зсередини їх рвучи;
Мати йшла і кричала,
дитя на руках несучи.
А потім крайнебо вичервонив
величезний сонячний диск,
освітивши раба повішеного
на сейбі неподалік.
І хлопець-свідок, здригаючись
від жалю до людського стогону,
коло ніг мерця заприсягся
змити злочин власною кров’ю!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка. У цій поезії Хосе Марті описав реальну подію,
пережиту ним, у майбутньому лідером кубинського визвольного руху і народним
героєм усієї Латинської Америки, у віці 9 років, коли він став свідком того, як
під час бурі з корабля вивантажували чорношкірих рабів. Один з них намагався
втекти і його було повішено. Побачене тоді супроводжувало поета протягом усього
життя. І він загинув у бою за свободу та справедливість для своєї батьківщини.
De «Versos Sencillos»
XXX
El rayo
surca, sangriento,
El
lóbrego nubarrón:
Echa el
barco, ciento a ciento,
Los
negros por el portón.
El
viento, fiero, quebraba
Los
almácigos copudos;
Andaba
la hilera, andaba,
De los
esclavos desnudos.
El
temporal sacudía
Los barracones
henchidos;
Una
madre con su cría
Pasaba
dando alaridos.
Rojo,
como en el desierto,
salió
el sol al horizonte;
Y
alumbró a un esclavo muerto,
Colgado
a un seibo del monte.
Un niño
lo vio: tembló
De
pasión por los que gimen;
Y, al
pie del muerto, juró
Lavar
con su sangre el crimen!
Свинцовый
полог туч угрюмых…
Свинцовый полог
туч угрюмых
Вдруг луч
багряный разорвал.
Корабль
невольничий из трюма
На берег негров
выгружал.
А пальмы гнулись.
Сильный ветер
Вздымал кустарник
на дыбы.
В страну чужую на
рассвете
Шли вереницею
рабы.
Ломилась буря в
дверь барака,
Ломая ветки
впопыхах.
И мать-рабыня
шла, и плакал
Ребенок на ее
руках.
В тумане солнца
диск багровый
Встал над
пустынею морской.
На ветке дерева,
в оковах,
Висел невольник
молодой.
Нет, мальчику не
позабыть,
Как он в слезах
любви и боли
Над трупом клялся
отомстить
За тех, кто жизнь
влачит в неволе.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Валерия Столбова)
Інший варіант перекладу Валерія Столбова
(з видання «Хосе Марти. Избранное», «Художественная литература», 1978):
* * *
Свинцовый полог туч угрюмых
Вдруг луч багряный разорвал.
Корабль невольничий из трюма
На берег негров выгружал.
Сгибал деревья лютый ветер,
Пророк безжалостной судьбы.
В страну чужую на рассвете
Шли вереницею рабы.
Там, в переполненных бараках,
Их ждали тьма, тоска и страх.
Шла мать-рабыня. Громко плакал
Ребенок на ее руках.
Когда багровый, как в пустыне,
Поплыл над морем солнца диск,
На дереве, худой и синий,
Строптивый раб в петле новис.
Однажды мальчик увидал
Распухший труп. И в исступлении
У ног страдальца клятву дал
Смыть своей кровыо преступление.
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар