Втеча з Нью-Йорка
(Два вальси у напрямку до цивілізації)
Маленький віденський
вальс
У Відні є десять дівчат,
плече, де ридає смерть,
й голубиних опудал гай.
Там у музеї паморозі
блищить окрушина ранку.
Там тисяча вікон у залі.
Ай, ай, ай, ай!
Вальс із зімкненими губами.
Це вальс, цей вальс, цей вальс,
про «так», про коньяк і про смерть,
вальс, у море вмочивши шлейф.
Кохаю, кохаю тебе,
у фотелі із книгою мертвою,
у задумливій галереї,
і у ірисовій мансарді,
і у ліжку місячнім нашому,
і у танці зі сну черепашого.
Ай, ай, ай, ай!
Цей вальс, переламаний в талії!
У Відні в чотири люстра
грають луни і твої вуста.
Там смерть над фортепіано
підсинює вид юнакам.
Там бідаки на дахах
і сліз світанкові гірлянди.
Ай, ай, ай, ай!
Цей вальс, що у грудях вмирає!
Бо кохаю, кохаю, кохана,
на горищі, де діти гралися,
старосвітські угорські ліхтарні
снять байдужої ночі чутками,
сніжні вівці та іриси тануть
на твоєму чолі у мовчанні.
Ай, ай, ай, ай!
Цей вальс «Я кохатиму завше»!
Танцюватимемо у Відні,
де ріка у фраку струмливому
з берегами — поглянь! — гіацинтовими.
Там залишу уста в вирі ніг твоїх,
душу — в ліліях і світлинах,
а у хвилях твоєї ходи —
кохаю, кохана, кохана, —
скрипку, труну і прощання,
і вальсу стрічки — наостанку!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)