Зі збірки «Prosas profanas y otros poemas», 1896
Сонячний край
Кубинській артистці
Біля палацу чорного королів Залізного острова — (о,
вигнання жахливе, жорстоке!) — як вдається тобі, моя сестро-гармоніє,
надихати на спів до небесної сірини свою солов’їну клітку, музичну скриньку свою
дивовижну? Хіба не смутить тебе спогад про весняні ранки, коли ти слухала птаха
божественного, блискосяйного
у сонячнім краю?
У саду королівському на Золотому острові — (о, мрія
дорогоцінна, солодка!) — було би тобі, моя сестро-гармоніє, виправляти
флейти свої крилаті, свої дзвінкі арфи; ти бо роджена там, де шаріються рози й
гвоздики шарлатом світання займають, —
у сонячнім краю!
В королівськім палаці на острові Срібному — (Шубертова
серенада ридає і схлипує...) — як ніжно могли би птахи твого духу
містичні, моя сестро-гармоніє, славити чистоту місяця і безневинність лілей,
пустельницю-горлицю і шляхетного лебедя. Найвиборніше срібло струмує із горна
палаючого
у сонячнім краю!
Тож зійди на свій човен, де тремтить напнуте вітріло,
— (і най ліра, Зефір і вітріло зіллються у співі) — і відпливай, моя
сестро-гармоніє, туди, де прекрасний принц на березі моря прагне лір, і поезій,
і роз, і в блакитнім затінні шатра пригладжує золото кучерів своїх неслухняних
у сонячнім краю!
Нью-Йорк, 1893
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
В одному з видань творів Даріо розповідається: «Щодо особи
пані, якій присвячено цю поезію, висловлювалися різні гіпотези. Згідно з Даріо,
вона була арфісткою, проте Мехія Санчес вважає, що йдеться про пуерто-ріканську
піаністку Ану Отеро, яку знав і якою захоплювався [кубинський поет і
революціонер] Хосе Марті».
Ця поезія вельми цікава своєю формою. Це, практично, добре ритмізована
проза, на що вказує і її візуальне оформлення. Але кожен абзац має дві пари
точних рим — на початку і в кінці, а ще подекуди асонанси всередині.
