Антоніо Мачадо. Мій блазень

Зі збірки «Поля Кастилії», 1912

Мій блазень

Моїх сновидінь примара
сміється червоним ротом
живими очима чорта
зубів дрібними рядами.
Ця посмішлива бестія
пускаєсь в танок гротескний
вихляючи тілом кривезним
із горбом величезним.
Ще й вид гидкий, бородатий
у курдупля пузатого.
Не знаю, яка тобі радість
з моєї трагедії, блазню...
Але тим ти життя собі маєш,
що ось так ні за віщо гуляєш.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Ернестіна де Чампурсін. Самотність

Самотність
 
Всі ідуть, всі щось знають...
я не знаю нічого.
 
Я немов нетутешня
і до всього стороння,
 
для чогось збираю відстані,
а дійсність мені мов сон.
 
Якою є тінь її гілки —
кожній птасі відомо,
 
кожен слід пам’ятає
торкання стопи до пороху.
 
Не бува ясминів без муру,
ані стежини без кроків...
 
Тільки я опинилась
в леготі заборотана!
 
Тільки я загубилась,
захопившись безкрилим льотом,
 
і гайнула у небо
заселяти плачущі самотності.
 
Тільки я не дісталась,
куди дістається кожен,
 
бо колисала зірку,
ніколи ніким не ціловану.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)