Передмова до перекладів «Поеми канте хондо» Федеріко Гарсії Льорки

Поезії, що входять до книжки Федеріко Гарсії Льорки «Поема канте хондо», можна читати і полюбити поокремо і поза всяким контекстом. Однак справжню свою сутність вони розкриють лише тому, хто прочитає їх усі поспіль, знаючи, що це за поезії, яку історію розповідають і насамперед — що собою являють мистецтво канте хондо та його різновиди, найпершим з яких є циганська сигірійя. І хто розповість про це краще за самого автора?

З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книжки «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975):

Федеріко Гарсія Льорка. Поема циганської сигірійї

Поезії, що входять до складу  «Поеми циганської сигірійї», перекладалися мною і розміщувалися в цьому блозі в різний час і не в тому порядку, в якому вони розташовані в оригіналі. Тож у цьому дописі я розміщую свій переклад цього поетичного циклу цілком, із посиланнями на первісні публікації, де містяться примітки, оригінали, інші переклади та аудіозаписи.

Розповідь про цей поетичний цикл Льорки і про те, що собою являє циганська сигірійя, ви знайдете у моїй «Передмові до перекладів „Поеми канте хондо“».

Із циклу «Поема канте хондо»

Поема циганської сигірійї

Карлосові Морлі Вікуньї

Федеріко Гарсія Льорка. Тиша

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Тиша

Слухай, сину мій, тишу.

Вона хвилюється, дихає,

в ній течуть долини і відзвуки.

Це тиша,

що чола схиляє

до землі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

У цій поезії тиша відповідає драматичній паузі, яка слідує за першими звуками гітари і криком, що ним починається канте хондо, і яка  є невід’ємною частиною виконання.

Федеріко Гарсія Льорка. Вона пройшла

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Вона пройшла

Діти споглядають

щось віддалене.

Гаснуть світники.

Сліпі дівчата

в місяця допитуються таїн.

І плачу спіралі висхідні

у повітрі вітерець гойдає.

Гори споглядають

щось віддалене.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. А далі

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

А далі

Усі лабіринти,

утворені часом,

щезають.

(Пустиню

лишаючи).

І серце,

джерело бажань,

висихає.

(Пустиню

лишаючи).

Цілунків і ранків

палкі сподівання

згасають.

Пустиню

лишаючи.

Хвилясту пустиню

лишаючи.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Крик

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Крик

Еліпс крику

лине від верховини

до верховини.

Постає

чорна райдуга,

простягшись від олив

над лазуровою ніччю.

    Ай!

Наче лучок віоли,

крик примусив тремтіти

струни довжезні вітру.

    Ай!

(Із печер визирають люди,

тримаючи світники).

    Ай!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

«Циганська сигірійя починається страшним зойком, що розколює землю на дві ідеальні півкулі. Це крик мертвих поколінь, пронизлива туга за зниклими століттями, це жагучий спогад про любов під іншим місяцем і іншими вітрами.

Відтак мелодійна фраза розкриває таємницю музичних тонів і видобуває коштовний камінь ридання, лунку сльозу над рікою голосу. Андалузець тремтить, чуючи цей крик, і жодна інша пісня нашого краю поетичною величчю не дорівнюється сигірійї. Рідко, надзвичайно рідко щастило людському духові створити щось подібне.»

З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книжки «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975)

Федеріко Гарсія Льорка. Хода сигірійї

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема циганської сигірійї»

Хода сигірійї

В темряві метеликовій
смаглявовида дівчина,
туман за нею зміїться
білою рікою.

Земля, створе́на зі світла;
небо з плоті земної.

Тіло скуте тремтінням
ритму, що все не з’явить ся;
серце в неї зі срібла
і кинджал у правиці.

Куди ідеш, сигірійє,
за ритмом цим, бездумково?
Який вбере в себе місяць
вапно й олеандр твого болю?

Земля, створена зі світла;
небо з плоті земної.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Гітара

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема циганської сигірійї»

Гітара

Зачинає плачами
бриніти гітара.
Струн удари

розколюють
келихи рання.
Зачинає плачами
бриніти гітара.
І вже
не мовчатиме.
Їй незмога
мовчати.
Квилить монотонно,
плаче водами,
стогне вітрами
понад снігами.
Їй незмога
мовчати.
Тужить за речами
втраченими.
Пісками півдня гарячими
просить камелій білих,
плаче стрілою без цілі,
без розсвіту повечір’ям
і першим померлим птахом
у гіллі.
О, гітаро!
Серце, що його
п’ять шпаг ізранили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій) 

«Канте хондо близький до пташиних трелей, до голосу півня, до природної музики лісів і джерел.

Отже, це — винятковий зразок первісного, найдавнішого в Європі співу, в чиїх звуках живуть оголені, гарячкові чуття перших східних рас.

Композитор Мануель де Фалья, на якого я посилаюсь, глибоко дослідив це питання і вважає, що циганська сигірійя належить до канте хондо; він рішуче твердить, що це — єдиний тип пісень нашого континенту, які в усій чистоті зберегли ознаки стародавнього співу східних народів — як за композицією, так і за стилем.

Ще раніше, ні я ознайомився з цими думками де Фальї, циганська сигірійя малювала моїй уяві (уяві невиліковного лірика) безкінечну дорогу, дорогу без перехресть, яка веде до тремтливого джерела «дитинної» поезії, дорогу, на якій загинув перший птах і заіржавіла перша стріла.»

З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книги «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975)

Luis Graner y Arrufi (1863–1929). Playing the guitar

Федеріко Гарсія Льорка. Крайобраз

Із циклу «Поема канте хондо»:

 — «Поема циганської сигірійї»

Крайобраз

Долина олив

присмеркова

згортається 

опахалом

і розгортається знову.

Небо низьке 

струмиться

темним зоряним ливнем.

Сутінки й очерети

тремтять 

на річній підойми́ні.

Повняться 

криком оливи.

Зграя птахів-

полонянок

у мерехтливім вітті

довгими колихає

хвостами 

в сірім повітрі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Вінсент ван Гог. «Оливовий гай». 1889

Примітка. Під подихами вітерця оливи бліднуть, бо їх листя зісподу світло-сіре.