Із циклу «Поема канте хондо»:
Крик
Еліпс крику
лине від верховини
до верховини.
Постає
чорна райдуга,
простягшись від олив
над лазуровою ніччю.
Ай!
Наче лучок віоли,
крик примусив тремтіти
струни довжезні вітру.
Ай!
(Із печер визирають люди,
тримаючи світники).
Ай!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
«Циганська сигірійя починається страшним зойком, що розколює
землю на дві ідеальні півкулі. Це крик мертвих поколінь, пронизлива туга за
зниклими століттями, це жагучий спогад про любов під іншим місяцем і іншими
вітрами.
Відтак мелодійна фраза розкриває таємницю музичних тонів і
видобуває коштовний камінь ридання, лунку сльозу над рікою голосу. Андалузець
тремтить, чуючи цей крик, і жодна інша пісня нашого краю поетичною величчю не
дорівнюється сигірійї. Рідко, надзвичайно рідко щастило людському духові створити
щось подібне.»
З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла
Москаленка з книжки «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975)
El grito
La elipse de un grito,
va de monte
a monte.
Desde los olivos,
será un arco iris negro
sobre la noche azul.
¡Ay!
Como un arco de viola,
el grito ha hecho vibrar
largas cuerdas del viento.
¡Ay!
(Las gentes de las cuevas
asoman sus velones.)
¡Ay!
Крик
Еліпс крику
йде від гори
до гори
Провисає з олив
чорною райдугою
над синню ночі.
Ай!
Як під тугим смичком
забриніли од крику
довгі струни вітрів.
Ай!
(Люди в печерах
чорні підносять вогні.)
Ай!
Еліпс крику
йде від гори
до гори
Провисає з олив
чорною райдугою
над синню ночі.
Ай!
Як під тугим смичком
забриніли од крику
довгі струни вітрів.
Ай!
(Люди в печерах
чорні підносять вогні.)
Ай!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Василя Стуса)
Крик
Од гори
і до гори
еліптичний лине крик.
З оливного гаю
чорна райдуга-дуга
у блакитній ночі.
Ай!
По басолі ходить смик,
розтривожив болем крик
довгі струни вітру.
Ай!
(А в печерах уже люди
засвітили світло).
Ай!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Крик
Від гори
й до гори
лине еліпс крику.
Чорна райдуга
з олив
прорізає ніч.
Ай!
Голос, мов смичок,
торкнув
довгі струни вітру.
Ай!
(Люди в сутіні печер
запалили свічі).
Ай!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Михайла
Москаленка)
Крик
Эллипс крика
пронзает навылет
молчание гор,
и в лиловой ночи
над зелеными
купами рощ
вспыхнет черной
радугой он.
А-а-а-а-ай!
И упругим смычком
крик ударил
по туго натянутым
струнам,
и запела виола
ветров.
А-а-а-а-ай!
(Люди в пещерах
гасят тусклые
свечи.)
А-а-а-а-ай!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Геннадия
Шмакова)
Крик
Эллипс крика
стянул ущелья
петлёй тугой.
Из-за маслин
сквозь ночную
синь
чёрной дугой —
А-а-а-ай!
Криком-смычком
пробуждена,
затрепетала
ветра струна.
А-а-а-ай!
(Из пещер голоса
человечьи
и свечи.)
А-а-а-ай!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия
Якобсона)
Крик
Крик полукружьем
от склона
до склона пролег.
Черною радугой
стянут
сиреневый вечер.
Ай!
По струнам ветров
полоснул
исполинский
смычок.
Ай!
(Цыгане в пещерах
прикрыли ладонями
свечи.)
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Бориса Дубина)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар